Інтерв’ю Фетхуллаха Ґюлена Відомій Німецькій Газеті
-Свого часу ви підтримували партію Ердогана, що змінилося?
— На початку свого існування партія АКП обіцяла основне: демократію у країні, захист прав людей, членство в ЄС, боротьбу з корупцією, економічний розвиток тощо. У перші роки правління партія дотримувалася своїх обіцянок, тому представники Джемаату підтримали її. Але, як бачимо, після обрання втретє у 2011 р. усе повернулося на 180 градусів: облога на медіа, надання максимуму прав службі
безпеки, впровадження ненормованих політичних методів, нехтування рішеннями судів, неґативне ставлення до тих, хто намагається захищати демократію і багато іншого. Усе це є яскравим прикладом того, наскільки позаду ми лишилися відносно демократичних цінностей. Сьогодні представники правлячої сили називають мене ворогом, але все це є маскуванням тих корупційних питань, які випливли нещодавно, це прагнення встановити свій пріоритет. Але в нас побутує такий вислів: «Свічка брехуна горить до заходу сонця».
— Свого часу було зменшено вплив війська на політику. Тобто країні тепер не загрожує військовий переворот?
— Коли Туреччина взяла курс на вступ до Європейського Союзу, було прийнято рішення забезпечити максимальну безпеку стосовно можливих військових переворотів, які неодноразово мали місце з часів проголошення республіки. У 2010 р. було представлено зміни у конституції, і на референдумі 58% людей проголосували «за». Але згодом представниками правлячої партії були прийняті рішення стосовно переходу всієї можливої влади у їхні руки. Тому зараз так само, як ми виступали проти певних пунктів у конституції, так ми виступаємо і проти несумісних із демократичними нормами позицій правлячої партії.
— Куди прямує Туреччина?
— На сьогодні Туреччина далеко позаду демократії, рівноправ’я, стандартів соціально-правової держави. Тепер — це країна однієї партії, навіть однієї людини, майже усе прибрано до рук, поки що тримається юстиція. Усередині країни відбувається поляризація сил, а зовнішньо Туреччина потроху втрачає свій імідж. Через усе це мені дуже болить душа.
— Ердоган говорить про бажання створити релігійне покоління, чи не збігається це і з Вашою метою?
— Метою країни не може бути виховання релігійного покоління. Кожна людина має право на вільний вибір стосовно релігії. Представники держави мають підготувати основу, на якій кожен член суспільства, незалежно від віросповідання, може жити власним життям. Те, що очікувалося від Ердогана, це за 12 років правління підготувати закони, які б забезпечували права релігійних меншин у нашій країні, і тепер можна лише сперечатися, чи було це зроблено насправді. Разом із тим мали б бути захищені права релігійних людей. Так, я дійсно бажаю, щоб люди знали свою релігію, проживали її. Але сьогодні склалося так, що навіть представники однієї релігії настільки ненавидять одне одного, настільки руйнують цілісність нації, що якщо нове покоління дотримуватиметься саме таких розкладів, то цьому я кажу категоричне НІ.
— Що Ви можете сказати про новий палац Ердогана?
— У кожної держави є необхідність у приміщеннях, які б представляли її. Але, на мою думку, замість того, щоб будувати палац на 1000 залів, краще було б розширити територію вже зведених будівель, які належать представникам держави. Якби не втрутився прем’єр-міністр, то будівництво було б припинено рішенням судів. Такі жести зменшують віру людей у право і справедливість. Найпомпезніші палаци Османської держави були збудовані напередодні краху самої держави. Сьогодні у багатьох країнах світу державні будівлі досить скромні. Цей новий палац у Туреччині неґативно вплинув на повагу до нашої країни, 60% населення Туреччини вважає такі витрати марнотратством. Якщо дивитися з точки зору релігійних правил, то таке будівництво — харам, тобто проти законів шаріату.
— Ердоган стверджує, що люди, які підтримують Вашу ідеологію, проникли в усі сфери країни.
— Громадяни цієї країни не можуть проникнути, вони можуть поступити на службу і служити своїй країні. Будь-яка людина за певних умов може почати працювати у державних органах. На сьогодні усіх тих, хто не погоджується із новими правилами правління, називають прихильниками моєї ідеології. Це схоже на полювання на відьом.
— Скільки серед звільнених є прихильниками вашої ідеології?
— Я не знайомий і з 10% людей, до яких застосовуються санкції. Вважаю, що згодом стане зрозуміло, що більшість юристів, поліцейських, вчителів, яких звільнили за підозрою у тому, що вони є членами ХІЗМЕТУ, насправді не є ними. На сьогодні представники правлячої партії тримаються двох позицій:
- Намагаються представити Хізмет як страшенну загрозу суспільству, штучно завищуючи кількість представників;
- Намагаються прибрати усіх тих, хто не є їхніми однодумцями. Про це, між іншим, в одному з інтерв’ю сказав один із представників партії АКП.
— Як Ви прокоментуєте корупційне питання?
Ніхто і досі не дізнався правди, адже розгляд судових справ по цих питаннях припинено. Якби це сталося у Європі, то там вже давно б вирішили, хто правий, а хто — ні. А у нас — Анкара проголосила це питанням міжнародної змови. Усе так, як за тоталітарного режиму.
— Чи зазнали якихось втрат представники Хізмету?
— Не можу заперечувати той факт, що негативний вплив відчувається через масив неправдивої інформації, яку подає медіа. Людей залякують, щоб вони не віддавали дітей у наші школи, щоб не допомагали у благодійних акціях. Але уся ця брехня завтра випливе на поверхню, і буде зрозуміло, хто є хто.
— Відомо, що в Туреччині планують закрити усі Ваші школи.
— До сьогодні наші школи показали себе лише у кращому світлі. Якщо Туреччина — це правова держава, то нічого такого не станеться. Якщо ж ні — то у програшу буде сама Туреччина.
— У Середній Азії вже закрили ваші школи. Чи тут зіграли на руку анкарські інтриги?
— Турецька влада у кожній окремій країні використовує різну тактику. У країнах колишнього Радянського Союзу вони називають школи «американськими агентами». Тобто йдуть прагматичним шляхом. Але таким чином вони лише псують мости дружби між нашими країнами, що негативно позначається і на міжнародних відносини. Турецька параноя таким чином поширюється закордоном.
— Чи продовжить своє існування цей рух і після Вас?
— Нас підтримують навіть ті, які й на відсоток не поділяють наших поглядів на життя. Ми завжди були за людські цінності. У Африці нам допомогли побудувати лікарні й школи ті, яких я навіть і не знаю. Вони — люди своєї нації, які мають можливість допомогти її розвитку. Щовечора, лягаючи спати, я думаю, що завтра можу не прокинутися. Але в мене немає жодного сумніву щодо подальшого розвитку цього руху.
— Ви плануєте повернутися до Туреччини?
— Я дуже сумую за своєю країною, за рідними, за домівкою. Нещодавно помер мій брат, я не зміг бути на його похороні, до того ще одного брата не стало і знову я не зміг оплакати його на могилі. Я прожив 60 років у Туреччині, це моя рідна земля і я не можу без сліз згадувати її. Але моє повернення може спровокувати певні негаразди, які планують влаштувати люди із поганими намірами.
— Чи маєте Ви намір помиритися з Ердоганом?
— Не ми почали цю сварку. Тому на шлях примирення вони мають стати першими. Якщо Ердоган на одному із зібрань скаже, що все, що вони говорили, є неправдою, тоді я готовий помиритися.
— Чи є щось, що змушує Вас радіти у такі складні часи?
— Я ніколи не відчував себе максимально щасливим. Після кожного військового перевороту мені закидали різні політичні звинувачення. Але сьогодні ситуація серйозніша. Єдине, що мене тішить, це те, що алмаз зазвичай відділяється від вугілля, і світ почав надавати значення цьому рухові.
- Створено .