Духовний вимір, або метафізична думка
Були часи, коли в нашій країні духовність і духовний вимір повсякчас вважалися безглуздими і навіть зневажалися й принижувалися. Особливо деякі так звані реформатори разом з іншою групою сліпих пошановувачів, ховаючись за поняттями «зміни», «реформи», не втрачали можливості зневажливо і вороже поставитися до метафізики, релігійного й усього духовного, що є суттю й основою нашого буття і вічності. Їхня суцільна ворожнеча виходила з їхнього абсолютного нерозуміння духовності й духовного виміру, релігії. Дійсно, неможливо чекати розуміння істинної духовності й усього, що пов’язане з нею, від людей, які зводять геть усе до матеріальності, і завжди прагнуть будувати свої судження лише на фізичному рівні. Про сучасних позитивістів неможливо сказати навіть те, що вони розглядають і оцінюють усю суть і основи фізичного світу тією мірою, як це робили раціоналісти, не кажучи вже про метафізику й духовне. І насправді, їхні думки і світ уяви максимально поверхневі, їхня логіка й судження надзвичайно обмежені і їхня поведінка завжди є наївно дитячою. Їхні розуми обмежені світом лише п’яти відчуттів, натхнення оточені тільки матеріальним світом, а простори мислення дуже обмежені й одновимірні.
Сутність людської душі, духовний смисл і метафізика вимагають від нас більш широких вимірів і обріїв, які перевершують наші п’ять відчуттів та інстинкти. Не дивно, що деякі банальні матеріалісти не можуть зрозуміти їх. Як наслідок, вони й не люблять їх. З іншої точки зору, це може бути викликане зусиллями тих, хто не розуміє духовного виміру й метафізики, опустити планку інтелектуального рівня долу. Адже якщо ці дрібненькі чоловічки позбудуться духовності, духовного смислу й метафізики, то для них з'явиться спокуслива можливість постати інтелектуалами. Їхнє постійне марнослів'я про те, що в Європі духовний вимір і метафізична думка давно забуті, для пересічної людини, яка не знає істинної суті справи, завжди можуть послужити причиною для самообману й втрати правильного життєвого шляху і, навіть, негативно вплинути на деяких невпевнених особистостей, підвладних фантазіям інших. Однак наукова думка, що вважається важливим елементом у становленні сучасної Європи, хоча вона в основі своїй і спирається на позитивізм і матеріалізм, ніколи повністю не зачиняла свої двері перед духовним виміром і метафізикою. Хоча їй і не вдалося повністю поєднати ідеї метафізики креаціонізму з позитивістською і раціоналістичною філософією, вона повністю не відкинула ні платонівську парадигму, ні думки Паскаля й Дж. Джінна, і не зачинила свої двері перед світом метафізики Анрі Бергсона. Дійсно, майже в кожен період такі, відкриті для світу духовності й метафізики, мислителі й учені відігравали значну роль у становленні сучасного західного суспільства. Тоді як у наших «змінах» і «перетвореннях» духовність і духовний вимір разом з усіма їхніми елементами і складовими відкидаються убік або принижуються й висміюються, начебто вони є давно застарілими і непотрібними або незрозуміло парадоксальними. Тому вони були принесені в жертву, так би мовити, освяченим, більш обдуманим і відносним цінностям у розумінні так званого «просунутого», «інтелектуального» і «прозахідного» пласту суспільства. До того ж, їх принесли на жертовник, нічого не запропонувавши натомість.
Якщо істинний духовний вимір розкриває лаштунки матеріального світу, а метафізика оцінює буття як єдине ціле, то без них ми не можемо ні коментувати, ні озвучувати буття і явища відповідно до їхніх істин, тобто у всій красі і граціозності, що властиві їм. Більше того, ми не можемо пізнати суть Всесвіту, його зв’язок із Творцем, а також і наш зв'язок із Ним.
Бо відірвані одна від одної наукові дисципліни з різноспрямованими методологіями категорично не дадуть очікуваного нами результату – пізнати світобудову і її суть і, тим самим, осягнути смисл світобудови, що стосується практики нашого існування. Вони не тільки не зможуть нам дати це, більш того, вони віддаляють нас від смислу й істинного змісту всесвіту, у результаті чого все буття постає перед нами як мертві образи і форми. Тому ми вважаємо, що усвідомлення буття через істинний духовний вимір і його споглядання через призму метафізики є єдиним шляхом для того, щоб побачити й оцінити його у всіх вимірах і смислах. Також ми вважаємо, що нехтування цим шляхом спричинює примус логіки коментувати речі, які непосильні для неї, обмеження розуму лише світом емпіричним і звуження простору думки світом п’яти відчуттів.
І ми так само, як прислухаємося до свого власного голосу, до поклику нашої душі, нашого серця, почуємо, як наше серце обурюється із цього приводу, і станемо свідками того, як наша логіка й здоровий глузд повстають проти цього.
В основі майже всіх великих інтелектуальних течій і концепцій, аж до сьогодення, обов'язково є присутнім вплив метафізики й духовного виміру. Адже увесь стародавній світ, як від семітів до іудеїв, від арамійців до туранідів, так і від Тори до Вед, і від Упанішад до Авести й Гат, розвивався й формувався в нетрях метафізики і під прямим впливом духовності й метафізичного виміру. Так розбудовувався й формувався новий світ, від Псалтиря Давида до Біблії й від Корану до сунни. Відкидати героїв метафізики, чиї ідеї базувалися на метафізиці Канта, Гегеля, Лейбніца, Джинна та багатьох інших, означає нерозуміння сутності сучасного Заходу.
Ті, хто протиставляє сучасну наукову думку духовності й метафізиці, є безрозсудними імітаторами, які геть не розуміються ні на явних, ні на таємних, потойбічних аспектах буття, які не усвідомлюють взаємозв’язку між світом емпіричним і світом метафізики, і які також не здатні до глибоких, одухотворених міркувань. Бо воістину основним джерелом натхнення в науці є метафізична думка й духовний вимір. Протягом усієї історії всі наукові відкриття робилися завдяки надходженню натхнення із цього джерела. Наукова думка досягла теперішнього рівня розвитку завдяки чудесній, неосяжній і нескінченній благодаті цього джерела, високому і праведному натхненню, що витікає з нього, наповнюючи серця.
Якщо ми надумаємо ще раз побудувати новий світ у світлій атмосфері істинної науки і знань, а щодо існування такого бажання немає й сумнівів, то ми можемо зробити це тільки за допомогою неосяжних і не підвладних суєтному світові метафізичних думок і метафізичних ідей, які беруть своє начало у істинній духовності і в надрах чистого серця. Адже донедавна ми зневажали цим важливим фактором і ніяк не могли прищепити нашому народу любов до науки й наукової думки, як і розвинути наукову філософію на рівні західних стандартів. Ми не могли розвинути їх, тому що не могли ввійти в серця мас із любов'ю до істини, науки й наукової думки.
Сьогодні принципи, якими ми користуємося як основами науки й знань, філософії життя всесвіту й буття, є теоріями, що раніше запропонували інші. І їхні основи теж у жодному разі не є результатом нашої логіки, суджень, митарств і старань. Мати зиск з усього, що не було породжено в результаті перенесених нами страждань, вистражданих нами ідей, наших натхнень і тріпотінню душ, особливо, якщо це буде зроблено прямо, означає вбити нашу духовну продуктивність і каструвати інтелектуальне життя.
Істинна наукова думка завдяки метафізичному спостереженню й духовному виміру, перед будь-якою частинкою буття й Всесвіту, є думкою, яка пояснює нам світську думку або коментар, який завжди зв'язує цю частинку з цілісністю предмета. Це так, тому що вона вміщає в себе чарівну формулу про одночасне й цілісне творіння. Так, хоча натхнення й передчуття, дані цією часткою, іноді застрягають у невизначеності й нез'ясовності, ціле вважається посиланням на власну цілісність.
У думці мистецтва метафізика й духовний вимір виглядають немов знаки відмінностей між вимірами… Можна навіть сказати, що сприйняття мистецтва може показати свій справжній колір і глибину завдяки таким вимірам. Адже те, що робить талановитий майстер, є уважним спостереженням зв'язку наших почуттів із буттям, коментуванням і озвучуванням із цими почуттями тих відчуттів, хвилювань і трепету, які піняться всередині нього. А після озвучування представити їх нам у відповідних комбінаціях, і, тим самим, малювати, як у сутності нашій все постійно прагне до свого джерела. Інакше кажучи, людиною мистецтва є той метафізичний герой, який перед будь-якими змінами Всесвіту й будь-яким елементом буття, пізнаючи й зрощуючи натхнення, що тече у його почуття, захоплюючи його дух, і збираючи всіх номенів і феноменів, представляє все це в єдиній цілісності.
Так, відчуття цих частинок як не має наукового підґрунтя, так і не в змозі надихнути справжній вимір мистецтва. Наша невиразність, непослідовність, нездатність об'єднатися в одне ціле і монотонність в осмисленні мистецтва, і, отже, наша незадоволеність у недавні періоди нашої історії, можливо, відбувається через таку вузьку перспективу. Так, якби не було такого духовного виміру, який ми можемо назвати обсерваторією для спостереження, вивчення й оцінки буття як єдиного цілого, то, не кажучи вже про виховання геніїв у мистецтві, було б зовсім неможливо говорити про наше досягнення виміру задоволення з ординарними людьми мистецтва.
Ще раз нагадаємо, що найважливішим життєвим джерелом науки, думки, мистецтва й навіть чеснот, моральності й культури є справжня метафізична філософія, яка досягається духовним виміром. З такою філософією, чия сила й санкції є продуктами нашого власного інтелектуального фундаменту, розкидані уламки знань перетворяться в одне ціле, від небес до рубежів можливого, що дозволить нам відправитися у далекі простори із зовсім новими тлумаченнями.
І тому ми можемо сказати, що народи, які не мають духовного виміру і не зуміли, відповідно, створити власну систему метафізичної думки, аж ніяк не зможуть звільнитися від шаблонів, не будуть самими собою і ніколи не відчують свою істинну ідентичність. Вони будуть приречені на постійне блукання роздоріжжям. Можливо, що іноді вони будуть просити про щось тих, кого називають «іншими». Але вони завжди будуть зазнавати ударів, образно кажучи, від «духовної й серцевої аритмії». І прийдешнім поколінням вони залишать у спадщину тільки свою непостійність і хиткість. Відсутність духовного виміру й знівельованість кризою ідентичності можуть привести багатьох людей до повного зникнення своєї особистісної суті. Наше сліпе наслідування, яким ми були зайняті протягом декількох століть, поряд із нашою нерішучістю, що виходить із цього наслідування, приголомшило не тільки нас, але й виховані нами покоління, а також тих, хто прийшов за ними. Ми протиборствуємо у вирі брані, де б'ються між собою різні думки, а представники одного народу ворогують між собою. Тепер ми, як один згуртований народ, не відриваючи свої очі від обрію, очікуємо героїв волі, які врятують нас від зневір'я, непостійності, нерішучості й сліпого наслідування і воз'єднають нас із нашою метафізичною системою думки, мистецтвом і моральністю. Ми чекаємо героїв духу, здатних побачити й оцінити вчора – сьогодні – завтра, які об'єднаються в одній точці великого взаємозв'язку часів.
- Створено .