Виднокола релігії
Один аспект любові до істини утворює звернена до Бога наука, а другий – релігія. У взаємозв’язку буття з пізнанням і свідомістю людини йдеться, з одного боку, про відкриття й визначення істини, а з іншого – про позицію, яку слід зайняти щодо неї. Першим напрямом цієї справи займається наука, куди входять також і джерела релігійних знань. А інший напрямок визначає релігія. В основі своїй наука сліпа, якщо вона обділена любов'ю й ентузіазмом аналізувати, пояснювати й відкривати істину буття, і її твердження не застраховані від протиріч. Відкриття й утвердження знань заради зиску тільки для окремих привілейованих особистостей, кланів і суспільств, завжди зустрічається з певними перешкодами, а знання, отримані під тиском певних концепцій, ідеологій, доктрин і політичних партій, неминуче призводять до безвихідних ситуацій. З погляду любові й приязні до істини, релігія зберігає в собі багаті джерела знань, є безкраїм морем знань, несе в собі життєве значення і є її рушійною силою. А в питаннях, що виходять за межі наукового виміру, релігія служить надійним путівником із відвертими, але водночас вишуканими й глибокодумними способами./p>
Науку, оголосивши її прихильницею певної ідеї, течії чи доктрини, і тим самим, звузивши її обрії, можна завжди перетворити в дратівливого, лютого, задиркуватого демона, який перепиняє шлях до істини. Так само релігію, яка є небесною дійсністю, можна в руках фанатиків інтерпретувати джерелом зла, ненависті, помсти й люті. Чи може бути більш печальною ситуація, ніж та, коли люди сприймають істину як її абсолютну протилежність.
Тепер уявіть собі навчальний заклад, який є таким священним місцем, як і храм. Але він деякою мірою почав виражати ідеї певної філософської течії й навіть став її заручником. Це значить, що в навчальному закладі наука стала бранцем обмеженої й фанатичної ідеї і набула такого огидного вигляду, що стала виглядати гірше за прокляте всіма невігластво. Тим часом, релігія підлягає загрозі з боку деяких як політичних, так і не пов'язаних із політикою фракцій, що бажають перетворити релігію в засіб для досягнення своїх корисливих цілей. Це значить, що той священний храм перетворився на ізольовану садибу цієї фракції, де богослужіння набуло вигляду лише порожньої церемоніальної урочистості. У такому випадку, не залишається сумнівів, що від божественності віри й набожності не залишиться й сліду.
Якщо в суспільстві дехто повторює слово «знання» і водночас використовує освітні установи як власні вілли і як вітрину для показу своїх примх, амбіцій та ідеологій, тоді неможливо стверджувати, що ці гніздечка знань є храмами знань. Вони перетворені цими людьми на арену, де вони змагаються у своїх примхах, амбіціях і ненависті. Якщо в суспільстві деякі люди говорять про «набожність» і одночасно обвинувачують інакомислячих у невір'ї, єресі й лицемірстві, то це значить, що релігія, представлена такими людьми[1], перетворюється у фобію, яка віддаляє людей від Аллаха, відчужує їхні серця й зачиняє двері надії перед ними.
Дійсно, вороже ставлення до релігії таких, що з піною біля рота виливають свою ненависть, злобу і розлюченість, і таких, що своїм пером затьмарюють душі людей, є бажаним подарунком фанатикам і сатані. Так само й підняті в повітря стиснуті кулаки символізують крайню міру невдоволення тими, чиї позиції суперечать їхнім діям, спрямованим, як їм здається, в ім'я релігії. Безумовно, вони є прикладами невігластва фанатизму, які засмучують мешканців небес.
Існує значна кількість людей, які так і не пізнали істинну віру й голос совісті, не отримали гідного знання про божественну любов і дружбу, а також всупереч очевидному існуванню божественності, усе ще продовжують її заперечувати. І якщо ми погодимося з набожністю й щирістю таких людей, то цим виявимо велику неповагу до божественності й універсальності релігії. Ніщо так не шкодить релігії й науці, як наші пристрасті, амбіції й деякі бажання, які іноді сприймаються як думки, а іноді виставляються як набожність. Така ситуація вказує на існування величезної внутрішньої прірви, причиною якої є наша слабкість. На чолі цих недугів ми бачимо постійне бажання показати себе більш сильними, ніж насправді, і очікуємо завищених результатів, які багаторазово перевищують нашу здатність. Для компенсації саме цих вад люди замахуються на експлуатацію деяких наукових і релігійних цінностей, які для суспільної совісті є святими. Точніше, дехто намагається використовувати релігію як наповнювач для приховування своєї порожнечі. Проти такої людської слабкості найпотужнішою зброєю совісті, націленою на правду й справедливість, є любов до істини й відданість науці. Так, якщо є на світі еліксир, здатний очистити від іржі думки тих, хто претендує бути прибічниками віри, і прибрати цвіль із розуму людей, що хочуть здаватися вченими, то, безсумнівно, цим еліксиром є любов до Всевишнього, яка перетвориться в любов до істини й до всього буття. Коли серця наповняться й душі постануть із любов'ю, тоді всі людські слабкості й душевні порожні прогалини або повністю зникнуть, або перетворяться в корисний еліксир життя.
Із приходом пророків наша планета пізнала й сприйняла любов до істини, яка спрямувала людей до любові Всевишнього й істинного зв'язку з буттям. Вже з першого дня пророчої місії, кожен пророк служив взірцевим вказівником для своїх послідовників, немов султан істинної любові, який своїм способом життя вишив на рушнику любові чудесний приклад для наслідування. У ці часи божественна мелодія танула в морі любові й, отже, знаходила своє справжнє значення й досягала мети своєї місії. Ісус Христос переклав на музику вірші життя, натхненні любов'ю до людини, і продовжував свою пророчу місію, озвучуючи це почуття в різних проявах. Вінець Роду Людського, як зазначав Фузулі, кажучи «моє слово наче прапор для армії люблячих», удостоїв честі наш тлінний світ, і протягом усього свого благословенного життя служив голосом і подихом цієї любові. Коли ця божественна любов досягала такого рівня розвитку, що ніхто не міг зупинити її, він у радісному передчутті зустрічі з Возлюбленним, перейшов у вічний світ. Якщо уважно та із щирою вірою прочитати Коран, то ми відчуємо, як, крім чарівливого звуку й мелодії, він є також голосом і подихом любові від самого початку до самого кінця, і місцем зустрічі тієї самої туги за Ним, і моменту возз'єднання з Ним. Відданість правді, любов до науки, ретельність у пошуках, серйозність в аналізах і прагнення до споглядання майже в кожній сурі Корану є настільки важливими темами, що привертають увагу багатьох сердець, які увірували. Так само вони важливі й для уважних душ, для яких вони є найбагатшими алмазними родовищами, які щоразу дарують нові коштовності. Кожний мандрівник у світі думок, який уважно вивчає Коран, обов'язково знайде ту жилу, яка неодмінно приведе його до одного із цих щедрих родовищ, і хто знає, яких праведних почуттів досягне він.
Але ця наповнена найбагатшим змістом книга, яка повинна полегшити всі наші митарства й стати бальзамом для наших одвічних ран, на жаль, представлена такими безсердечними й обділеними духовністю людьми, які мають іншу мету, пристрасть і захоплення, які поверхові у своїх пошуках і упереджені у своїх оцінках. Вони завжди скеровують хід аналізу в інше русло, їхні почуття стали бранцями їхніх амбіцій і зиску, їхні розум і логіка підім'яли під себе почуття, примхи запаморочили їхній розум, і вони бідкаються більше про зовнішній вигляд, ніж про глибину й змістовність. Тут варто зазначити, що ті, хто, склавши руки, байдуже спостерігає за всім цим, також несуть частину відповідальності за такий стан. Саме через таку презентацію цієї Книги, на яку вона аж ніяк не заслуговує, на її кришталеву чистоту впала тінь, і в серцях, що вагаються з вибором, з’явилися сумніви. Дійсно, якщо навіть подібні оманливі люди й видаються такими, що йдуть праведним шляхом у вічність, вони не можуть усвідомити й зрозуміти, а також донести до інших цей світ самозаглиблення, тому що їхні очі засліплені матеріальною користю, вони не зможуть укласти у свої рамки цей світ. Більше того, вони, дивлячись на світи інших, через свої різноманітні слабкості, будуть робити такі помилки, як переймати методи й погляди людей, далеких від релігійної духовності й милосердя. І певним чином, розпочавши поділяти однакові речі з тими, кого вони називали «іншими», через якийсь час вони почнуть імітувати їх міліметр за міліметром і точнісінько повторювати їхні дії. До цього часу ніхто не скористався такою безцільною й непотрібною боротьбою. Навпаки, у такій боротьбі, де кожен зазнає як матеріальних, так і духовних втрат, найбільше постраждали ми самі і втратили присущий нам дух.
Коран був подарований для встановлення гармонії у найширшому розумінні. Він зрівноважив гармонію міжособистісних стосунків, взаємин у родині, суспільстві, у стосунках з усім буттям. Коран вчить своїх прихильників, як стати на шлях до загальної гармонії. Ми ж, помістивши його дух у вузькі рамки своєї логіки, спочатку звузили ці дуже широкі простори й локалізували цей глобальний універсалізм. Потім, опустивши його любов до рівня банальності, стали причиною кількаразових затьмарень на світлому обличчі Корану й ісламу. Такі високоморальні люди, як Саїд ібн Джубайр, Абу Ханіфа, Ахмад ібн Ханбаль, Імам Сарахсі не тільки не підтримували гноблення, але й ніколи не думали навіть про найменшу підтримку утиску, і вирішували проблеми, прислухаючись тільки до свого серця, що завжди відкрите для Аллаха. Замість насолод і веселощів у палацах вони віддали перевагу стражданням у в'язницях та свободі совісті й думки, справжню глибину якої вони знайшли через поклоніння Всевишньому.
Так, люди, які мають життєву мету, не підуть з цього життя безцільно. А після смерті вони будуть вічно жити в серцях людей усього суспільства. На противагу цим високим душам є знедолені люди, які намагаються виглядати розумними й успішними, але стали бранцями своїх холодних розрахунків. Вони ігнорують геть усе, крім самих себе, і завжди йдуть за своїми приземленими пристрастями та амбіціями. Усе їхнє життя є ганьбою, і все те, що вони залишили після себе, є гідним прокляття, а таке життя спричиняє тільки біди й нещастя.
Вірний учень Корану, ви можете називати його людиною високих ідеалів, є вершником вічності, який крім своєї любові, запалу, ентузіазму й пристрастей знаходить поруч із собою місце й для інших, кого він бажає перенести у вічність. Просуваючись уперед, назустріч до свого ідеалізованого обрію у світі думок, він буде відкидати багато з того, що інші називають реальністю, й з цієї причини ті, у кого немає ніяких ідеалів, вважатимуть його божевільним.
Дійсно, наші ідеали, цілі й наміри наче катапульта, яка бере нас зі світу тлінного, зануреного в егоїзм, марнославство, амбіції й кидає у самісінький центр метафізичної атмосфери світу духовності. І ті люди, які свідомо вибрали для себе цей світ духовності, рано чи пізно, наче ракета, що ось-ось злетить вгору, будуть запущені в божественний світ, щоб зайняти власну орбіту. Релігія є тим благодатним джерелом, що живить цей ідеальний тип людини, а Пророк є тим самим милостивим служителем, учителем і найточнішим тлумачем, який дає правильні коментарі, що відповідають божественному походженню релігії. І таким чином, Пророк є оновлювачем, перетворювачем і основоположником законів, які дають своїм послідовникам тільки найкращі, довершені поради. Посланець Всевишнього у своїх принципах, які він проповідував, був відкритий для недосяжного. Ті нещасні, які не бачать Корану у всій його глибині, що не сприймають Пророка як найдосконалішого тлумача коранічних глибин, занурені у своє «мілководдя». Іноді вони відступають назад, вражені відлунням своєї поверховості, що відбивається від Корану. Час від часу вони маскують своє марення історичністю, і більшість із них у своїх коментарях і уявленнях намагаються виставити релігію, як чудакувату міфологію, пережитком минулого, хай простить мене Всевишній, яка не відповідає потребам часу і намагається боротися із сучасністю.
Тим часом Коран, свіжість, широта і глибинний зміст якого надзвичайні, є таким невичерпним багатим джерелом, що кожен, хто знайомиться з ним, спочатку оцінює його вищим за свій рівень сприйняття, але потім, уже після першого кроку назустріч до нього, причетність до Корану вселяє у його серце спокій і впевненість. Через певний час, уже з розвитком свого рівня розуміння, людина починає споглядати його як веселку й недосяжну висоту за межами кожної досягнутої нею точки. А повноцінне релігійне життя є втіленням цього джерела світла і божественної любові. Воно є таким піднесеним тлумаченням, що всі, хто долучився до нього, постають перед винятковою й геніальною простотою, а також і його складністю та святістю.
[1] Відповідальність за цей гріх лягає на цих лжевикладачів.
- Створено .