Інтерв'ю Фетхуллах Ґюлен (Фаворит)
Які сумніви Ви спостерігаєте у представників Заходу з приводу ісламу? Що Ви думаєте з цього приводу?
Відповідь: Погляд Заходу на іслам можна розглядати з трьох позицій. Одна з них релігійна, друга – політична, а третя, хоча й пов’язана з релігійною, але має більш політичний відтінок – це науково-академічна позиція.
Релігійний аспект цього питання перш за все необхідно розглядати з точки зору позитивної оцінки Кораном християнства та відносин пророка Мухаммада з християнським світом. Іслам в основі свого вченния розглядає іудаїзм і християнство як релігії, яким належать Священні книги, та їх послідовників – Ахлі кітаб («Община, яка увіровала в Священну книгу). Про це говориться і в аятах Корану. Основною причиною такої позитивної оцінки та прихильного відношення ісламу до іудаїзму й християнству є те, що всі ці три релігії однаково ставляться до невіруючих та ідолопоклонства.
В іудаїзмі й християнстві пророк Муса і пророк Іса (нехай буде хвала Аллаха над ними), як і пророк Мухаммад (нехай поблагословить його Аллах і вітає) в ісламі, є одними з самих великих пророків, які були посланцями до своїх народів, провісниками віри. Цим пророкам були даровані послання – Тора й Євангеліє – священні книги, в які вони мали увірувати так само, як мусульмани мали увірувати в Коран. Як нам описує Коран, вони так само, як і пророк Мухаммад, надихалися від Бога й навчали людей таким само основам віри, богослужінню, моральності й поведінки, але в рамках умов своєї епохи.
Фактори, які вплинули на появу відмінностей між іудаїзмом та християнством, які призвели до поділу на дві окремі релігії, не дивлячись на те, що пророк Іса був посланий народу Ізраїлю (тобто послідовником пророка Муси) й знав усі основи Тори, вплинули й на появу відмінностей між християнством, іудаїзмом і ісламом. Попри все це спільна основа обговорюваної теми між трьома цими релігіями утворила ще з самого початку спільні знаменники мусульман, іудеїв та християн, а також послужила основною причиною того, що іслам виділяє особливе місце християнам та іудеям. В часи зародження ісламу ця перша схожість основ іудаїзму й христианства послужила появі діалогу між представниками даних релігій. Ще в ті часи, коли пророк Мухаммад жив в Мецці, вчені-іудеї звертались до нього самі або через третю особу за порадами, й пророк завжди відповідав їм. У той же час, з переселенням мусульман в Ефіопію, склались досить теплі відносини між мусульманами й християнами. В Корані є аяти, в яких позитивно й схвально говориться про деяких представників іудаїзму й християнства й наводяться протилежні приклади про тих, хто не увірував.
Ці теплі відносини й справедливий підхід ісламу до іудаїзму й християнства зіграли важливу роль у створенні, одразу після переселення в Медіну пророка Мухаммада, поселення-держави федеративного типу, де підданими були мусульмани й іудеї. Чудовим прикладом діалогу також були теплі відносини з делегаціями християн, які прибували з різних куточків Аравії в Медіну для зустрічі з пророком Мухаммадом.
В історії ісламу, особливо в часи абасидів, продовжувались теплі відносини, які склалися упродовж століть між ісламом, християнством й іудаїзмом, між мусульманами, християнами й іудеями. Особливо міцне співробітництво спостерігалося в наукових центрах. У наступних століттях представники цих трьох світових релігій жили разом у мирі та згоді, були сусідами й поруч здійснювали свої богослужіння. Таким чином, досвід проживання поряд мусульман та представників інших релігій має чотирнадцятивікову історію. Ця історична правда являє собою важливий приклад для наслідування в сфері культури спільного проживання в нашому світі, який переростає на глобальне селище.
Релігійний аспект взаємовідносин між ісламом та Заходом у своїй основі був саме таким та довгий час таким залишався. На жаль, політичні відносини, політичний підхід негативно вплинули на ці зв’язки. Про це говориться й у книзі англійської дослідниці Карен Армстронг «Мухаммад: біографія пророка», перекладеній на турецьку мову. У книзі розповідається про тривалі хрестові походи, які мали місце в ХII-XIII століттях та явилися причиною абсолютно неправильного уявлення на Заході про іслам та особливо про пророка Мухаммада. Впритул до епохи Відродження імідж ісламу на Заході залишався під загальним впливом цих хрестових походів.
Перекручений імідж ісламу, причиною якого став такий політичний підхід, на жаль, виявляє себе також у деяких інших аспектах саме за останні 20 років. Ісламсьий світ увійшов у ХХ століття під окупацією або у якості колоній. Майже скрізь у ньому мали місце визвольні війни проти окупації й колонізації. Рушійною силою цих воєн був іслам, на нього й покладались люди. Ось вже більш 60 років продовжується ізраїльско-палестинський конфлікт, який додав свого впливу до того факту, що самі мусульмани часто поначали розглядати іслам крізь політичну призму. Ось ці політичні протистояння, конфлікти й події, а також конкретні плани й цілі Америки навколо всього світу, а особливо ісламського, після падіння «залізної завіси» призвели до того, що іслам вдруге після хрестових походів сприйняли невірно з точки зору політики. В часи хрестових походів іслам намагались викривити, представляючи навмисне невірно релігійну практику та особу Пророка, а зараз ми є свідками того, що іслам невірно тлумачиться по відношенню до його правил у сфері міжнародних відносин, таких як війна. Той факт, що тероризм, який у своїй природі має зовсім інші причини, асоціюється з ісламом через деяких так званих «мусульман», а поширення так званої ісламофобії сформувало підмурок для викривленого розуміння ісламу.
Другим фактором, який формує погляд Заходу на іслам, є «сходознавчий» підхід, який виглядає доволі академічним, але з іншого боку знаходиться під значним впливом політики. Хоча він виглядає науковим і об’ективним, та попри те, що існують орієнталісти, які діють науково та об’єктивно, орієнталізм мав та має відношення до підтримання функції в конфронтації Заходу з ісламом. Саме з цієї причині іслам інтерпретується частково невірно.
Так само, як будь-яка релігія і система, іслам також заслуговує на правильне цілісне тлумачення. Неможливо оцінити людину, роздивляючись самі лиш її очі або руку чи ногу. Навіть для того, аби зробити вірні висновки про ці частини тіла, їх необхідно розглядати як невіддільні частини усього організму. Так само необхідно розглядати принципи та правила ісламу, сприймаючи у сукупності його етичні та характерні аспекти. Більш того, оскільки існує ймовірність, що окремі представники будь-якої релігії або системи можуть відобразити її неправильно, також можуть бути і є такі мусульмани, які або не спроможні правильно тлумачити іслам, або подають невірний приклад в ім’я ісламу. Тому не слід у наш непростий час оцінювати або засуджувати іслам через те, що деякі представники, що сповідують його, представляють цю релігію невірно. Незалежно від того, представником якої релігії, чи ідеології, чи політичного руху людина є, можливо досягти взаєморозуміння стосовно принципів гуманності, засадницьких прав людини, її свобод і потреб, а також миру, який як ніколи потрібний. Для досягнення цих цілей усе, що нам потрібно – це добрі наміри та чесність. Ворожнеча приносить кривду у першу чергу не тому, на кого вона спрямована, а тому, від кого вона виходить.
Останнім часом предметом бурхливих обговорень стали шиіти, а також – роз’єднання сунітів та шиітів в ісламі. Причиною зростаючої актуальності даного питання постають конфлікти в Іраку, Палестині й події, пов’язані з Іраном. Які, на вашу думку, можна назвати головні особливості, які відрізняють сунітів й шиітів? Як ви формулююте питання таких суперечностей та діалогу сторін? Чи дійсно існує між цими групами велика різниця? Чи може використовуватися ця ситуація в політичних цілях?
Ісламськая віра базується на постулатах двох основних джерел: Священного Корану й суни. Тобто мусульманин має додержуватися установок Корану, а також в усіх інших випадках, які не висвітлені у ньому або не пояснені в деталях, керуватися прикладами з життя пророка Мухаммада (мир йому). У зв’язку з тим, що час швидко змінює умови життя людей, виникають також деякі додаткові питання, які не визначені правилами. Право встановлювати правила належить вченим улемам, які мають глибокі вичерпні знання в царині Корану та суни. Цей процес має назву «іджтіхад». Незалежно від приналежності до шиітів чи сунітів, усі віруючі додержуються цих основних умов. Не існує також серйозних суперечностей в основах віросповідування, богослужіння, в моралі й у правилах щоденного життя між представниками обох сторін. Але все ж існує один історичний нюанс, який за природою свого виникнення має політичні корені. Після того, як четвертим халіфом більшістю народу був обраний Алі, виникли деякі групи, які не визнавали його авторитету на основі своїх поглядів. Ось це стало першою причиною розбіжностей та суперечностей. Унаслідок такого розвитку подій пізніше син Алі й онук пророка Мухаммада (мир йому) Хусейн (хай буде Аллах милостивим до нього) не прийняв Язіда в якості халіфа, бо мав припущення, що це послужить погіршенню ситуації, загострить непорозуміння та незгоду, а також стане причиною непоправних відхилень в управлінні. З метою заволодіння владою Язід та його прибічники убили Хусейна та всю його сім’ю в м. Кербеля. Після такої трагедії ті прибічники Хусейна, які дали слово його захищати, але потім його не стримали, з почуття провини розпочали рух «Таввабун» (Покаяння). Усі намагання омейядського правителя того часу придушити рух ще сильніше погіршували ситуацію, і воно з часом перетворилось на окреме угрупування в ісламі, що назвали себе шиітами.
Суніти, що мають за основу віросповідування Священний Коран і сунну, а також визнають додаткове джерело іджтіхад й мають за приклад життя сахабів, що жили в один час з Пророком (мир йому) є сьогодні представниками більшості мусульман, і так було упродовж всієї історії.
Шиіти також приймають за основу віри Коран, суну й іджтіхад, але за взірець реалізації усіх цих правил в життя мають 12 імамів, які наслідували один одного за родинними зв’язками з родом пророка Мухаммада (мир йому), що мав початок від шлюбу його дочки Фатьми і Алі, хай змилостивиться Аллах над ними.
Суніти в достатній мірі цінують та поважають імамів з роду Пророка поряд з іншими сахабами, у той час як для шиітів – це єдиний авторитет в тлумаченні Корану й суни. Суніти також люблять й поважають Хасана й Хусейна, онуків пророка Мухаммада (мир йому), які знаходяться серед 12 імамів, цінують їхні ідеї, але в такій само мірі вони люблять й усіх сахабів.
Разом з цим суніти, на відміну від шиітів не вважають єдиними неперевершеними авторитетами решту 9 імамів з роду Пророка, хоча відносяться до них також шанобливо, як шиіти. Вони поважають також великих улемів, які жили в один час з ними й отримали визнання. Попри названі відмінності, в цілому, в розумінні й слідуванню Корану й суни не існує значних суперечностей між сунітами й шиітами.
Теоретичні розбіжності, що витікають з подібного підходу й не мають практичного втілення після 12-го імама – це те, що шиіти вважають усіх згаданих імамів, незалежно від того, чи обрані вони народом чи ні, політичною владою, призназначеною Аллахом. У зв’язку з тим, що дане твердження є дійсним відносно лише 12-ти імамів, ось вже упродовж більше ніж десяти століть політична система й підходи шиітів на практиці нічим не відрізняються від сунітської.
Крім цього решта відмінностей до того незначні, що не можуть стати предметом сперечань. Однак історично існуюча, базована на політичному ґрунті розбіжність стала причиною виникнення двох блоків: сунітів і шиітів, які з ХVI століття поділились територіально у зв’язку з утвердженням шиізму в Ірані як мазхаба за підтримки сафевідських правителів.
Релігія є найважливішим фактором, що впливає на людину, яка мотивує його. Попри те, що релігія є елементом, основна роль якого - забезпечення єдності й згуртованості, часто її використовують з метою вигоди або в політичних інтересах, перетворюючи у фактор ще більшого протистояння й поглиблення конфликтів між людьми. На сьогодняшній день теоретична розбіжність між сунітами та шиітами не має жодного практичного застосування. Але тринадцятивікова історія, політичні погляди й національні інтереси, а також певні кола, що чекають на певні вигоди від наявної ситуації роз’єднаності, стають на перешкоді в налагодженні рівноваги між шиітами й сунітами. Коли історія, політика, конкретні народи й сили перестануть тяжіти над релігією та її цінностями, коли люди, що бережуть релігійні цінності, зупинять різні заміряння, тоді відмінність між сунітами та шиітами перетвориться на предмет наукових та академічних студій, не більше.
Як ставиться іслам до особистості Ісуса Христа?
Бог створив Адама (мир йому) з землі; тобто він використав ґрунт у якості материнського чрева й сотворив плоть, використовуючи елементи, що знаходяться в землі, воді й повітрі, після чого вдихнув у нього душу. Далі у такий самий спосіб він створив другу половину єдиного цілого – Хавву. Причиною наступного розмноження людства він створив стосунки між двома представниками роду людського. У вік Іси (мир йому) матеріалізм переживав один з своїх яскравих періодів. Переважало повне невизнання Атрибутів Всевишнього, особливо Його могутності. Тому Бог з метою показати те, що Він не потребує завжди одної й такої само причини для створення, сотворив маля без батька в чреві невинної й пречистої Діви Марії. Це було таким само чудом, як створення першої людини.
За принципом свого створення в Іси переважала духовна сторона. У розквіт матеріалізму він закликав до спасіння за допомогою релігії, надавав великого значення духовним цінностям й елементам саме духовного аспекту життя. Тому й в ісламі він часто згадується як Рухуллах - Душа від Бога.
В ісламі кожний великий пророк асоціюється саме з тими особливостями свого пророцтва, які були необхідні в період його життя для того, щоб наблизити людей до Бога. Наприклад, Адам – Сафіюллах; Нух – Наджиюллах; Ібрахім – Хабібуллах; Муса – Калімуллах; Мухаммад – Хабібуллах, Іса – Рухуллах. У Священному Корані Іса згадується як «Душа від Бога, Слово Боже». Термін «слово» в даному випадку потрібно розуміти правильно. Коран уподібнює кожне творіння, кожну подію у Всесвіті слову Божому. «Слово» має значення «твір». Усі події й творіння є витвором волі й могутності Господа. Даровані Ним Книги є виявленням смислу всього створеного. Так само й Іса є словом, результатом Божої волі й могутності. Те, що саме так про нього згадується в Корані, те, що перевага духовних якостей було потребою періоду його пророцтва, а також чудо його створення мають достатню вагу для спростування того факту, що Іса є Господом або Його сином.
Бог створив Ісу у чреві непорочної, що до цього дня являє собою символ чистоти Марії без участі батька. Господь також дарував йому здатність говорити одразу після народження, аби зберегти Діву Марію від усіляких замірів та обмов. Ще малям Іса сказав про те, что є рабом Божим, що стане пророком, що Бог йому дасть спроможність лікувати проказу й сліпоту, воскрешати мертвих з волі Господа, здатність відати про те, що зберігають люди в своїх оселях та чим вони харчуються. Все так і збулося. Крім того, важливою складовою його місії було сповіщення про прихід пророка Мухаммада. Пішов з життя цей невинний возлюблений пророк – пророк Іса, так само нестандартно, як і прийшов. Господь збаламутив зір тих, хто намагався розіп’яти Ісуса на хресті й вони бачили іншого, що дійсно заслуговував на покарання, але в обрисах Іси. Іса не був розіп’ятий, він здійнявся до небес, його душа здійнялася разом із тілом.
У деяких хадісах пророка Мухаммада (мир йому) говориться про те, що Іса прийде знову на Землю перед самим Кінцем Світу. Деякі мудрують на предмет того, що Іса душею й тілом спуститься на Землю, а деякі пояснюють це тим, що ближче до Кінця Світу в світі настане атмосфера духовності, яка була основою пророчої місії Іси, а також люди почнуть відмовлятися від недозволеного, доброта й повага до батьків досягнуть високого рівня, медицина досягне вершини в лікуванні як усіх фізичних болів, так і душевних, поглибиться пізнання й зростуть зусилля в плані покращення матеріального та духовного життя людей, настане час переваги зарабітку в рамках халяла-дозволеного, відновиться діалог з людьми всіх народів і рас, толерантність стане основним критерієм у міжлюдських відносинах, люди будуть уникати битв і воєн, переважатиме доброзичливість по відношенню до всіх, не поділяючи на друзів та ворогів.
Як відомо, Константинополь (Стамбул), центр патриархії, декілька століть поспіль знаходився у межах мусульманської держави, Османської Імперії. Зараз це місто знаходиться в державі, більшість населення якої складають мусульмани. Якими ви бачите взаємовідносини мусульман і християн в рамках тюркських країн?
Як уже згадувалось у відповіді на ваше перше запитання, релігія, послана Всевишнім, яка упродовж всієї історії проповідувалась пророками – одна й та сама релігія. Вона мала одні й ті самі засади, принципи богослужіння й мораль у всі часи, ось лише на вимогу окремих періодів у житті людства деякі її сторони набували більшої актуальності. Паралельно з тим, як змінювались умови життя, змінювіались деякі приписи або встановлювались нові. Знову ж таки, як уже згадувалось у відповіді на перше запитання, Іса був посланий ізраільському народу (Коран, Євангеліє від Матвія (15:24)), він мав підтвердити основи Книги Муси за виключенням деяких моментів і навчати того, чого до нього вчили інші пророки (Євангеліє від Матвія (5:17-19)). Незважаючи на те, що й Іса, й Муса були послані з однією й тією ж місією й в ім’я одних і тих самих цінностей, сформувалося дві різних релігії під назвами іудаізм і християнство. Під упливом таких само факторів після приходу пророка Мухаммада з тими само цінностями, що й Іса, й Муса, виникла третя авраамічна релігія - іслам. Тепер має місце лише деяка різниця у тому, що з часом християнство набуло якостей, відмінних від іудаїзму; між цими двома релігіями та їх представниками мали місце серйозні протиборства й великі розбіжності. У більшості випадків вони не визнавали одне одного. Наприклад, іудеї не прийняли Ісу в якості пророка. Натомість іслам визнає й іудаїзм, й християнство, й послания Ібрахіма, Нуха й решти пророків, які приносили Божу віру. В ісламі існує засада, яка базується на вірі в усіх пророків й в усі Божі Писання й Книги. Іудей вважається віруючим іудеєм, навіть якщо він не визнає Ісу й Мухаммада, навіть якщо не вірить у божественне походження Корану й Євангелія. Християнин не перестає вважатися християнином, навіть якщо він не вірить в пророка Мухаммада й Коран. Але той, хто не увірував в Мусу, Ісу, Давуда, Сулеймана, Ібрахіма, тобто у будь-кого з пророків чи у будь-яке з священних писань, у жодному разі не може вважатися мусульманином. Не вірити у щось одне з них – означає вихід за межі ісламу. Іслам ніколи не заперечував установлені до його приходу божественні канони. Мусульмани називають прибічників іудаїзму й христяанства Ахлі Кітаб (Ті, що вірять у Книгу) й відносяться до представників даних релігій з великою повагою. Цей момент є дуже важливим в ісламі, тому якщо мусульманська держава й включає в себе землі з населеням інших авраамічних релігій, ніхто не має права утиску на їх свободи. Це можна підтвердити тим, що коли уходили з життя пророк Мухаммад (мир йому), халіф Омар (хай буде милостивим Аллах до нього) й багато інших халіфів, вони заповідали своєму народові ставитися належним чином до Ахлі Кітаб.
Сама історія свідчить про те, як добре можуть жити у добросусідських відносинах мусульмани, християни й іудеї там, где у правлячих колах правильно інтерпретують іслам. За історію ісламу не було жодного випадку геноциду або насилля по відношенню до представників інших культур і наций. Ніколи не перешкоджали застосовувати суд у рамках тих законів до порушників, які відповідали сповідуваній вірі, ніколи не застосовували термін «національна меншість», ніколи не було випадків заміру на святині інших релігій. Мусульмани жили у злагоді й гармонії разом з представниками інших релігій близько 13-14 століть. Виключенням можна вважати лише останнє століття, упродовж якого людям было нав’язано ідеологію націоналізму, яка час від часу мала верховенство над релігією. Але приписувати вину людям, які зберегли загальнолюдські й релігійні цінності, які дійсно правильно знають і втілюють в життя приписи ісламу, було б несправедливим.
В Одесі й Одеській області проживає значна кількість мусульман. Що Ви бажаєте їм сказати?
Я у жодному разі не дозволю собі робити настанови або вказувати правильний путь будь-кому. Але в ім’я своєїей релігії, в ім’я людства, в ім’я благополуччя не лише Одеси, але й всієї України, мені хочеться сказати, що наша вже немолода Земля дуже натомилась від конфліктів і сварок. До того ж завдяки стрімкому розвиткові технологій наш світ став схожим на глобальне село, на корабель, що пливе в безкрайньому морі. Усі ми - сусіди в цьому селі, пасажири цього корабля, а тому маємо поводитися відповідно. У стародавні часи ми багато воювали з Росією – тоді Україна входила до її складу. Але зараз Україна, як і Росія, люб’язно відкриває двері турецьким підприємцям та робітникам сфери освіти. Туреччина, природньо, робить такі само кроки назустріч сусіднім державам. Помилки історії повинні залишатися в минулому, сьогоднішні й наступні покоління не повинні за них відпокутувати. Звичайно, ми як мусульмани маємо представляти іслам як релігію миру, згоди, єдності, доброчинства, ми не повинні йти на дії, які можуть чорнити нашу релігію, ми повинні навчитися хорошому ставленню не лише до тих, хто добре ставиться до нас, а й до тих, хто налаштований вороже, адже цьому навчає нас Священний Коран і про це часто нагадував пророк Іса. Іслам жодним чином не є релігією терору, релігією невігластва, відсталості. Віра, моральність, добро, мир і гармонія, справедливість та милосердя, знання і наука – ось основні цінності ісламу. Ми освічуємо наш розум завдяки знанням і наукам, ми прикрашаємо наші серця вірою й релігійними цінностями. Незалежно від того, в якій країні ми знаходимося, ми повинні поводити себе так, як говориться в Корані в сурі «Юсуф», а саме – не зраджувати країну, людей і суспільство, в яких ми знаходимося незалежно від їх релігійної приналежності, ніколи нікого не обманювати й бути завжди чесним, заслуговувати на довіру, аби кожен на нас міг покластися, адже ці якості є основою характеру мусульманина.
Що Ви побажаєте християнам, які живуть в Одесі, як людина, яка працює на благо людства?
Нехай Аллах пробачить мені мої недоліки. Що Ви!? Я вже говорив, що у жодному разі не дозволю собі робити настанови або вказувати правильний путь будь-кому. Й Ваші слова про те, що я працюю на благо людства, можу прийняти лише як дуа й Вашу прихильність до мене. Я впевнений, що християни, що проживають в Одесі, мають своїх релігійних лідерів, які вказують їм правильный путь. Не вважаю, що мої слова як мусульманина, який вірить у те, що всі світові релігії мають спільні корені й основу, будуть значним чином відрізнятися від слів християнських релігійних лідерів. Йти шляхом пророка Іси, який вважається одним з п’яти величніших пророків, слідувати його заповідям є одним з найправильніших шляхів поведінки. У відповіді на третє запитання вже говорилось про те, що на першому плані послань пророка Іси були духовність, утримання від харама-забороненого, благочестя й набожність, поважне ставлення до батьків, медицина, точніше знання й зусилля, направлені на позбавлення людей від фізичних і душевних недугів, чесний зарабіток, діалог між людьми, толерантність, утримання від сварок, протистоянь і сутичок, хороше ставлення до друзів та до супротивників. Усі ці цінності важливі й у наші дні, завдяки їм людина може служити й релігії, й людству. Пророк Мухаммад (нехай буде з ним мир і благословіння Аллаха) говорив, що у часи, близькі до Кінця Світу, тобто у наш час, не буде послано нових пророків, а повернеться на Землю пророк Іса. І тому нашим обов’язком залишається дотримання діалогу й співпраці у цих наріжних питаннях.
- Створено .