Це – незалежний рух

Мої враження
Світлини…

У зв’язку з цим інтерв’ю зроблені цікаві знімки. За роботою, за книгою, під час бесіди, відпочинок… на вулиці, біля машини, в машині, у офтальмолога, під час огляду, в стоматологічному кріслі… під час прогулянки під дощем, в дверях будинку в снігову погоду, у вікні, помахує рукою гостям…

На світлині, яка використана в рекламі інтерв’ю, ми, повертаючися від зубного лікаря, йдемо по довгій вузенькій доріжці. Машину вів пан Джевдет. Я сказав йому, що он там є ідеальна доріжка для того, аби зняти Ґюлена, який йде на самоті. Пан Джевдет зупинився якраз на її середині. Ґюлен спитав, що сталося. Я попросив його пройти разом декілька кроків по доріжці, він погодився. Ми вийшли з машини й пішли. Було холодно, й трохи накрапав дощик. Лікар-тінь дивився на нас з засудженням. Над Ґюленом з’явилася парасолька. Так з’явилась моя улюблена світлина цього циклу – та, на якій Ґюлен йде на самоті під парасолькою по вузенькій доріжці…

За нормальних умов дуже важко добитися, аби рух такого масштабу залишався незалежним, не впав у політику або в якомусь іншому напрямку. Як Ви пояснюєте цю складність?

Дякуючи Аллаху, наш найбільший капітал – це визнання своєї слабкості, своєї потреби Аллаха, своєї недостатності, і з цією думкою ми піднімаємо свої долоні і молимося про підтримку. Здійснюване нами неможливо пояснити натхненням, чудом, феноменальним передчуттям або генієм.

Ми усвідомлюємо свої недоліки, свої слабкі сторони, свою недостатність і навіть, час від часу, свою непослідовність. Ми не можемо самі по собі розуміти те, що відбувається, оцінити його, при тому, що в Туреччині є набагато розумніші за нас люди.

Ми бачимо, що духовна сила нашого народу є непохитною стосовно підтримки цього руху не дивлячись на те, що проти нього щоденно виникають нові змови, і що люди продовжують йти цим шляхом. Ми розуміємо, що це не може бути результатом наших ідей і наших старань, а це значить, що Всевишній веде нас шляхом служіння нашому народу і здійснення добрих справ, часто так, що ми й самі не помічаємо цього, і за це ми сповнені почуття вдячності Йому.

Стосовно незалежності руху, тут я знов маю висловити подяку Всевишньому. Це питання, яке найбільше зацікавило і турецьких, і зарубіжних науковців, які досліджують цей рух добровольців. Незалежність цього руху є дуже важливою.

У випадку набуття рухом такого стану, щоб протягувати руку, просячи допомоги інших, наприклад, змішування його з політикою, мало б перекреслити його незалежність, нанести удар по ньому і знищило б його. Це дуже небезпечно.

Якщо це питання віри, особливо якщо це – питання презентації останньої тисячі років з історії тюрок, яка нараховує кілька тисячоліть, яку можуть покласти на себе лише добровольці, якщо це питання слугування турецької мови в якості світової, то такі плани, як претендувати в майбутньому на владу й на політику, зруйнують, знищать його. Суть питання – в цьому, але деякі дії наших товаришів у цьому плані, наведені ними аргументи можуть не одразу сприйматися.

Чи можете Ви навести приклади? Що залишається незрозумілим?

Наприклад, говорять, ну то й що, їде туди й нічого не пояснює, навчає англійської мови! Якщо ви не будете виконувати навчальні програми країни, в яку ви поїхали, то невже вам дозволять займатися тим, що ви повинні робити? Невже вам дозволять зробити уроки турецької мови десь факультативними, а десь обов’язковими? Ми говоримо про діалог і толерантність, у цьому, правда, також сумніваються, але якщо ви не зробите крок до них назустріч, якщо ви не будете з повагою ставитись до становища інших, якщо ви не будете настільки готовими розділити з ними деякі речі, то й вони не наблизяться до вас.

Це підходи, які допомагають полегшити пояснення нами своїх цінностей. В протилежному випадку, навіть якщо організація процесу буде довірена вам, ви не зможете нічого пояснити, поки зберігатимете жорсткість своєї позиції. Те, що за якийсь період ми не змогли чогось пояснити, є наслідком прокладеного між нами штучного провалля. Ми не ставали поруч, аби знайти можливість розповісти про себе!

Хоча деякі не визнають сьогодні, що здійснюється все це заради того великого ідеалу, заради того, щоб пояснити нашу позицію, брати участь в нових процесах, які відбуваються у світі, заради того, аби зробити все, що від нас залежить, заради попередження в майбутньому подій, на які вказували такі особи, як Хантінгтон.

Цитата з Шемсеттіна Гюналтая, приведена в одній Вашій старій статті, по-різному обговорювалась в пресі...

Я вже сказав, що в різні часи скористався ідеями різних людей. Я з задоволенням читав Гюналтая, Нуреттіна Топчу, Неджипа Фазила, Мехмета Акіфа, поезії Ісмаіла Сафи, пов’язані з Кораном, твори Пейамі Сафи. У них були думки, які я можу схвалити, й такі, які я схвалити не можу… Вони й самі критикували один одного. Наприклад, покійний Топчу (Нуреттін) підпав під дуже сильну критику Неджипа Фазила, до якого ми також ставимося з повагою.

Замість того, аби зациклюватися на негативних моментах, я продовжую любити їх обох. Наприклад, Мехмет Акіф був людиною, яка широтою своїх горизонтів, щирістю, тривогами, системою навчання й виховання значно вплинув на моє мислення ще до «Рісале-і нур».

Так само, як і Шемсеттін Гюналтай. Він був прем’єр-міністром якийсь час. При ньому в Анкарі було відкрито теологічний факультет. На жаль, з появою 163-ї статті у нього ніби був втрачений дозвіл. Тому й він має й такі думки, які я схвалюю, й такі, яких я не схвалюю. Ще одне важливе питання, на якому слід зупинитись.

Яке?

Люди, до яких відчуваєш велику зацікавленість, якоюсь мірою заволодівають твоєю свідомістю. Сам не помічаючи того, повторюєш його висловлювання у власному стилі,іноді виходить щось на кшталт випадкового збігу віршованих рядків, можливо, говориш те саме, що він. А іноді говориш про якусь манеру, не пам’ятаючи, кому вона належить, або говориш, що за словами того це питання включає те й те.

Я іноді, сам не помічаючи того, говорю щось, а потім виявляється, що це було в «Сумнівах» або «Призмі». Я помічаю це, коли читаю їх. Моя голова настільки заповнена ідеями «Рісале-і нур», що я повторюю їх одна до одної. В своїх книгах, які написані прозою, я використав так багато висловів, фраз, понять з поезій Мехмета Акіфа, що якщо я докладу зусиль, то зможу знайти багато прикладів цього.

Чи не могли б ви пояснити цю відповідь зрозумілими для мене словами, навести приклади?

Наприклад, подумайте про правило, викладене в «Меджелле»: «Речі, ступінь необхідності яких є ризикованою, не забороняються й не благословляються шаріатом». Я не повторив це правило слово в слово, а сказав, что «люди бувають вимушені здійснювати деякі дії, в результаті чого виникає небезпека для життя їх самих або їхніх дітей, тому такі ризиковані дії ми вважаємо шкідливими, не забороненими, але й не дозволеними шаріатом.» Хоча я й не повторив того правила з точністю, мої слова пов’язані з ним. Тобто серед моїх слів, висловлювань, можуть бути такі перекази, пояснення.

У мене в голові залишились такі висловлювання, приналежні не тільки тим людям, яких я схвалюю, а, наприклад Сартра (Жана-Поля, 1905 – 1980) або Камю (Альберта, 1913 – 1960), яких я не схвалюю, з «Лілії долини» Бальзака (Оноре де Бальзака, 1799 – 1850), усі романтичні твори якого я читав, але не схвалюю.

З іншого боку, я повинен визнати, що статтю, спрямовану на попередження виникнення сумнівів в думках, я продиктував в 1984 одному товарищу. Тоді я свої статті не підписував. Інші дописувачі з журналу «Сизинти» не хотіли приписувати собі красивих висловів, які належали іншим, з скромності публікували їх під придуманим ім’ям або взагалі без підпису.

Якщо подивитись на той і наступні номери журналу, то видно, що вступні статті опубліковані без підписів, тому що нас не обходило, хто їх написав, ти чи я. Якщо існувала красива ідея, корисна думка, ми прагнули, аби ними скористався наш народ, і публікували те, що нам подобалось, бажаючи поділитися цим з іншими. Крім того, видавництво, яке випускало книги, надавало пояснення, заявляючи, що через помилку при переписуванні статті були пропущені слова «зі слів Гюльалтая».

Якщо людина робить вигляд, що не помічає всього цього й висуває несправедливі звинувачення, то, на мою скромну думку, він допускає несправедливість.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.