Порівняльний підхід до ісламу і демократії

Релігія, а надто іслам, стали одним з найскладніших тем для обговорення в останні роки. Сучасна культура підходила до релігії з позицій антропології, теології, психології, психоаналізу, й оцінювала її емпіричними методами. З одного боку, релігія є тим, що людина відчуває внутрішньо, а також і тим, що має відношення до постійних і незмінних аспектів її життя. Та з іншого боку, деякі віруючі можуть розглядати релігію у якості філософії, деякого набору раціональних принципів, або просто містицизму. Складність виникає, коли справа стосується ісламу, адже деякі мусульмани і політики уявляють іслам як суто політичну, соціологічну і економічну ідеологію, але не мають її за релігію.

Якщо ми хочемо точно проаналізувати релігію, демократію або будь-яку іншу систему чи філософію, то нам необхідно сконцентруватися на природі життя людини. З цієї позиції релігію взагалі, а іслам – зокрема, неможливо порівнювати з демократією або будь-якою іншою політичною, суспільною чи економічною системою з причини відсутності спільних засад. Релігія сконцентрована на незмінних та вічних аспектах життя й буття, у той час як політичні, суспільні й економічні системи чи ідеології непокоять лише деякі, постійно перемінні аспекти нашого світського життя.

Аспекти життя, які головним чином торкаються релігії, так само цінні й актуальні сьогодні, як у період зародження людства, й залишаться такими самими у майбутньому. Матеріальні ж системи змінюються у відповідності з обставинами, і тому можуть оцінюватися лише з урахуванням проміжку часу їхнього існування.

Віра у Бога, у потойбічний світ, пророків, святі книги, ангелів і божественний задум, а також інші ґрунтовні принципи ісламу не підкоряються впливу мінливого часу так само, як універсальні і незмінні принципи поклоніння Богу і людяності жодним чином не пов’язані з швидкоплинним мирським життям. Отже, порівнюючи релігію чи іслам з демократією, ми повинні пам’ятати, що демократія – це система, яка постійно розвивається й видозмінюється. Вона також є варіативною в залежності від місця й умов існування. З іншого боку, релігія заснувала принципи відносно віри, поклоніння Богу і моральності, а тому лише ті аспекти ісламу, які мають відношення до буття, допустимо порівнювати з демократією.

Головна мета ісламу та його незмінні істини впливають на закони, які керують постійно мінливими сторонами нашого життя. Іслам не пропонує жодних незмінних форм управління й не намагається їх сформувати. Натомість він встановлює ґрунтовні принципи, які направляють загальний характер правління, залишаючи людям обирати тип і форму управління у відповідності з обставинами і вимогами часу. Якщо ми приступимо до цього питання з цих позицій і порівняємо іслам з сучасною ліберальною демократією, то краще зрозуміємо, як співвідносяться іслам і демократія.

Демократичні ідеї мають своє походження з найдавніших часів. Сучасна ліберальна демократія зародилася у процесі Американської (1776) і Французької (1789-99 рр.) революцій. У демократичних суспільствах люди самі управляють собою, а не хтось управляє ними. За цієї політичної системи особистість має перевагу перед суспільством, бо має свободу у виборі, як їй прожити своє життя. При цьому індивідуалізм не стає абсолютним. Люди досягають кращих умов життя в суспільстві, а це вимагає від них пристосування й обмеження своєї свободи у відповідності з критеріями суспільного життя.

Пророк говорить, що всі люди так само рівні, як зубчики у гребінці. Іслам не розділяє людей за расовими ознаками, кольором шкіри, віком, національністю чи фізичними особливостями. Пророк стверджував: «усі ви маєте походження від Адама, а Адам – з землі. О, раби божі, будьте братами (і сестрами). Ті, хто народився раніше, хто багатший і сильніший за інших, або ж хто належить до якоїсь сім’ї чи етнічної групи, не мають уродженого права управляти іншими. Іслам таким же чином солідаризується з наступними фундаментальними принципами:

  • Сила належить істині, іслам заперечує поширену ідею про те, що істина – на стороні сили.
  • Справедливість і закон – життєво необхідні реалії.
  • Свобода віросповідання й право на життя, індивідуальна власність, а також здоров’я (як фізичне, так і розумове) не можуть порушуватися.
  • Гарантія таємниці й недоторканості особистого життя.
  • Презумпція невинності. Нікого не можна без доказів звинуватити у злочинності або покарати за злочин, який здійснено кимось іншим.
  • Дорадчість системи виконавчої влади.

Усі права однаково важливі, і право однієї людини не може бути принесене в жертву заради інтересів суспільства. Іслам покладає, що суспільство утворене з рівноправних індивідуумів, що мають свободу вибору, а також несуть відповідальність як за себе, так і за оточення. Більш того, іслам робить крок уперед, вводячи в дію й світовий аспект. Він бачить людство у якості «двигуна» історії, на протилежність фаталістичним та іншим підходам деяких західних філософських течій ХІХ століття, як наприклад, діалектичний матеріалізм й історизм . Як власна воля й поведінка індивідуума визначають результат його життя у цьому й потойбічному світі, так само й прогрес чи регрес суспільства визначаються волею, поглядами на світ і способом життя його членів. У Священному Корані (13:11) сказано: «й ніколи Аллах не змінить такого (положення) з людьми, поки вони не змінять його самі». Тобто, кожне суспільство управляє власною долею. І в наступному висловлюванні Пророка Мухаммада це ще раз підкреслюється: «Вами будуть управляти відповідно до того, які ви самі є». Це і є основою і духом демократії, які не протиставляються принципам ісламу.

Оскільки іслам вважає самих індивідуумів й суспільство відповідальними за свою власну долю, то люди повинні нести відповідальність за те, як ними керують. Коран звертається до суспільства таким чином: «О, люди!» та «О, віруючі!». Обов’язки, покладені на сучасні демократичні системи є тими самими обов’язками, які іслам пропонує суспільству й класифікує їх за значимістю як «абсолютно необхідні, відносно необхідні й рекомендовані для виконання». У Священному Корані ми знаходимо наступні аспекти: «О ви, хто вірує!. Увійдіть у мир усі ви…» (2:208); «благотворіте кращим з добра, що ви здобули, чи з того, що з землі Ми милістю своєю для вас покладаємо» (2:267); «якщо хто з ваших жінок вчинок ниций допустить, то покличте чотирьох свідків (аби довести це)» (4:15); «Воістину Аллах велить доручені речі власникам повертати, коли ж доведеться вам судити серед людей – судіть справедливо» (4:58); «даючи свідчення перед Аллахом, повинні ви додержувати справедливості, хоча б вона й була направлена проти вас чи ваших матерів, батьків чи братів» (4:135); «якщо вони (ваші вороги) будуть прагнути миру, прагніть і ви до нього»(8:61); «коли людина злоблива із звісткою до вас прийде, то намагайтеся правдивість звістки встановити, аби від свого незнання лиха не спричинити (невинним) людям» (49:6); «якщо серед тих, хто вірує, одні почали суперечку з другими – помиріть їх» (49:9) (тут і далі пер. В. Порохової). Таким чином, підсумовуючи, слід відмітити, що Коран звертається до всього суспільства та встановлює для нього ті самі обов’язки, які встановлюють перед нами сучасні демократичні системи.

Люди взаємодіють між собою, виконуючи ці обов’язки, а також створюючи установи, які необхідні для їх реалізації. І керівництво об’єднує усі ці установи воєдино. Отже, іслам пропонує правління, побудоване на суспільному порозумінні. Люди обирають керівників і встановлюють державний орган, який обговорює суспільні проблеми й питання. Суспільство також бере участь у перевірці роботи адміністрації. Наведені вище фундаментальні принципи функціонування влади, включаючи вільні вибори, особливо ретельно додержувались під час правління перших чотирьох халіфів (632 – 661 рр.). Після смерті Алі, четвертого халіфа, політична система через внутрішні конфлікти й становище у світі на той час була трансформована в султанство. На відміну від халіфату, влада при султанстві переходить нащадкам всередині однієї сім’ї. Але навіть попри те, що вільні вибори більше не проводились, решти усіх принципів, які зараз становлять основу сучасної ліберальної демократії, додержувались і в той час.

Іслам – це об’єднуюча релігія. Вона ґрунтується на вірі в єдиного Бога, який є Творцем, Хазяїном, Захисником і Керуючим у всьому всесвіті. Іслам – це релігія усього всесвіту. Це означає, що весь всесвіт підкорюється законам, встановленим Богом, таким чином, що частки всесвіту є «мусульманами» й підкорюються Богу, підкорюючись його законам. Навіть людина, яка відмовляється вірити в Бога або наслідує іншу релігію, волею-неволею є мусульманином, оскільки тіло людини є часткою всесвіту. Усе життя, від ембріональної стадії до перетворення тіла у прах після смерті, кожна частинка, кожний мускул тіла наслідує шлях, передбачений Богом. Як ми бачимо, Бог, природа і людство в ісламі не поділені й не вільні одне від другого. Бог проявляє Себе через природу й людство, а природа й людство є двома книгами, у кожній літері яких проявляється Бог. Це призводить людство до думки про те, що все належить Богу, так само і воно теж, а тому ніщо у всесвіті не може бути йому чуже. Таким чином, його симпатія, любов і допомога не обмежується визначеною расою, кольором шкіри чи етнічною приналежністю. Пророк узагальнив це наступним зверненням: О, раби Божі, будьте братами (і сестрами)!».

Не менш важливою основою є й те, що іслам визнає усі релігії, які існували до нього. Він визнає усіх пророків й священні книги, що зійшли різним людям у різні історичні епохи. Іслам не лише приймає їх, але й розглядає віру у них як необхідну умову для будь-якого мусульманина. Визнаючи це, іслам визнає єдність усіх релігій. Мусульманин одночасно є істинним послідовником Авраама, Мойсея, Давида, Ісуса й усіх інших пророків. Усе це пояснює, чому й християни й євреї упродовж історії зберігали свої релігійні права в ісламській державі.

Ісламська соціальна система доклала зусиль до створення доброчинного суспільства, аби тим самим отримати схвалення Господа й ствердити суспільство, яке основою свого життя визнає право, а не силу, й не допускає ворожості. Взаємовідносини повинні ґрунтуватися на вірі, любові, взаємоповазі, взаємодопомозі й взаєморозумінні, а не на конфліктах і задоволенні власних потреб. Соціальна самосвідомість спонукає людей наслідувати високі ідеали й прагнути досконалості, а не просто служити своїм інтересам і своїм бажанням. Право передбачає єдність, доброчинство забезпечує взаємну підтримку й солідарність, а віра узгоджує відносини між людьми. Заохочення устремлінь нашої душі до досягнення досконалості приносить щастя у цьому й інших світах.

Демократія розвивалася у часі. Як у минулому вона пройшла крізь безліч різних етапів, так само і в майбутньому вона продовжить свій розвиток. На своєму шляху вона перетвориться у більш людяну й справедливу систему. Якщо демократія почне розглядати людей як єдине, не зневажаючи духовну сторону існування й духовні потреби й не забуваючи про те, що людське життя не обмежується цим матеріальним світом, а усі люди прагнуть вічності, то вона зможе досягти піку своєї досконалості й принести ще більше щастя усьому людству. Ісламські принципи рівності, терпимості і справедливості зможуть допомогти досягти цього.

Статтю вперше опубліковано в САІС Рев’ю №2 за 2001 р.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2024 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.