Щодо теорії зіткнення цивілізацій
Як і дотепер, сьогодні також робляться деякі прогнози щодо майбутнього. Одне з таких пророцтв стверджує, що майбутнє буде століттям знань. Звичайно люди, які обговорюють майбутнє заздалегідь, є деякою мірою футуристами. Є також чимало людей, які сприймають їх оракулами другого тисячоліття. Та все ж таки, замість того, щоб робити об'єктивні оцінки, ці твердження, які пов'язані з майбутнім з точки зору історичних циклів, є зусиллями, які спрямовані на створення певної думки відповідно до деяких специфічних сподівань і прагнень. Тому ці твердження не мають цінності, як і будь-яке інше пророцтво. Я й гадки не маю, що в результаті таких тверджень люди формують свої очікування у такий спосіб, у який вони очікують відповіді на свої молитви. Отже, сподівання, створене такими твердженнями, як «майбутнє буде схожим на це», породжує певні зусилля в цьому напрямку, де ці очікування, в решті-решт, перетворяться на цілі й бажання. Після визначення мети відразу розробляються різні стратегії й політика для її досягнення, і вживаються певні дії. Я думаю, що це і є суттю цієї проблеми.
Поряд із цим, продовження пророчої місії Посланника (с.а.с.) забезпечувалося аж до наших днів у рамках місії таких вчених і святих, як Мухйіддін ібн аль-арабі,[1] Імам аль-Газзалі, Імам Раббані, Мевляна Халід та інші. Ми сподіваємося, що ця благословенна лінія передачі спадщини Пророка підготує основи для нового відродження пророчого духу в майбутньому. Ми сподіваємося, що цей дух, цей смисл буде жити знову. Пророка не буде там, але іслам, у чистому розумінні сучасників Пророка, відродиться знову.
Оскільки людина живе у світі, де діє причинно-наслідковий зв'язок та інші закони, у момент своїх дій, не беручи до уваги ці закони, вона ризикує уподібнитися до фаталіста, який повністю заперечує роль сили волі людини. Тому мусульманин повинен, з одного боку, використовувати свою силу волі, а з іншого – настільки ретельно дотримуватися причинно-наслідкового зв'язку, щоб з боку здавалося, начебто він вірить і діє тільки згідно із законами причинного зв'язку. З іншого боку, мусульманин повинен так довіритися Богу й покладатися на Нього, що буде здаватися, начебто він взагалі не сприймає закони світобудови, причинно-наслідковий взаємозв'язок. Таке ставлення буде свідчити про те, що віруючий надає належної уваги встановленим Всевишнім законам світобудови, але з іншого боку, він не обожнює їх, тобто вірить у те, що і причини, і наслідки створюються тільки Всевишнім, і все в решті-решт, залежить лише від його волі.
Світ майбутнього
Після того, як ми визначили наше питання, ми можемо висловити наші міркування щодо майбутнього: у майбутньому майже все буде залежати від знань, і обрії, які були затемнені нашою зневагою в минулому, знову світитимуться. Так, у період четвертого й п'ятого століть після хіджри ми достатньою мірою знехтували особливо тією частиною Корану, яка пов'язана з науковими знаннями. Таким чином, ми повернулися спиною до надзвичайно важливих факторів, які могли б утримати нас на ногах. Я завжди з сумом усвідомлював, що в медресе позбулися суфізму, який можна назвати духовним життям ісламу. Згодом, падіння в медресе інтересу до експериментальних, тобто заснованих на спостереженні й досвіді наук, та й більше, повне відокремлення позитивних наук від медресе, стали причиною нашого застою, поразок і відставання навіть від країн, що є з наукової точки зору нерозвинутими. Відірваність від цих дуже важливих рушійних сил також підготувала ґрунт для зростання наших проблем, прогалин і потреб. На жаль, результати такої зневаги вже дають про себе знати. Але в мене немає сумнівів у тому, що така зневага обов'язкова усунеться, і наше майбутнє буде засноване на знаннях, і все буде живитися знаннями.
Знання посядуть визначне місце у світі, який швидко зменшується в процесі глобалізації. Як зазначається в одному із хадисів – текаруб-у заман і текаруб-у мекан – у нашому світі час і відстані «звужуються». Тут важливо знати, чи будемо ми готові до такого світу, чи ні? Сьогодні є багато вчених у Туреччині й інших країнах, але, як на мене, їх недостатньо, щоб встановити новий і щасливий світ, навіть якщо вони будуть працювати всі разом. Тому сьогодні є потреба в новому мисленні, новому підході до наук, новій філософії життя й нових освітніх закладах. Нові покоління повинні бути мобілізовані в кожному періоді свого життя, від дитячого садочка до середньої школи, звідти до університету й до спеціалізації обраних професій, де вони можуть проявити себе із кращого боку. Тільки такі зусилля уможливлять побудову майбутнього, заснованого на знаннях.
Школи, підготовчі курси й університети, відкриті по всьому світу працелюбними, самовідданими й закоханими у свій народ і батьківщину підприємцями, є маленьким кроком уперед до цієї мети. Ці кроки до далекої мети є благословенним світлом на шляху до заповітного світанку. І якщо не перешкодить щось непередбачуване, весь народ дружно досягне своєї мети.
Твердження Гантінгтона
На мою думку, такі запевнення, як твердження Гантінгтона про зіткнення цивілізацій, не є реалістичними припущеннями про майбутнє – це санкції, що визначають нові цілі для пануючих світових сил, які намагаються впливати на суспільну думку в рамках цих цілей. До розпаду східного блоку існувала ідея зіткнення між Сходом і Заходом, або між країнами НАТО й Варшавського договору. Цього разу створюються нові ворожі фронти й готуються зіткнення між цивілізаціями, засновані на релігійних і культурних відмінностях. І таким чином створюється новий фундамент для продовження панування домінуючого блоку.
Дійсно, аж до останнього часу, конфлікти були об’єктами мрій і бажань певних кіл, центрів влади. Народні маси доводилися до стану хибної тривоги проти часто умовного, гіпотетичного ворога. Але в результаті маси були підготовленими до будь-якого виду війни.
Насправді жодна божественна релігія не була заснована на конфлікті, зважаючи, що ця релігія представлена пророками Мусою, Ісою або Мухаммедом (с.а.с.). Навпаки, ці релігії, особливо іслам, суворо заперечують безладдя, інтриги, конфлікти й утиски. Іслам означає мир, безпеку й благоденство. Таким чином, у релігії, яка заснована на безпеці й глобальному мирі, війна й конфлікт є негативними аспектами. Іслам завжди вчить і проповідує мир і досконалість. Тільки у виняткових випадках передбачається право на самооборону, точно так само, коли організм намагається позбавити себе від мікробів, які попали до нього, але й це повинно бути зроблене тільки згідно з певними жорсткими рамками й принципами. Іслам розглядає війну як крайній засіб. Були встановлені певні правила для чіткої регламентації і максимального обмеження її використання. Наприклад, іслам бере правосуддя й мир в усьому світі за свою основу: «І нехай ваша ненависть до кого-небудь не веде вас до пристрасті. Будьте прихильними до справедливості, тому що вона ближче до богобоязні» (Св. Коран, 5:8). Іслам розвинув лінію захисту, засновану на певних принципах, яку схвалює й сучасна правова система, щоб захистити свободу віросповідання, життя, власності, розуму й нащадків. На відміну від ісламу, християнство, як релігія, побудована на принципах чистої любові, із самого початку категорично засудило війну, але не встановило правил щодо війни, цієї людської й історичної дійсності, якої потрібно всіляко уникати. Одним словом, християнство не змогло запобігти не лише виникненню спочатку релігійних і феодальних воєн у Європі, а потім двох світових воєн, а й таким трагедіям, які відбулися в Хіросімі й Нагасакі. Крім того, воно не змогло запобігти жахливій трагічності й жорстокості цих воєн. Дійсно, історія Заходу стала історією внутрішніх воєн і війни із ісламом, які почалися з битв біля Муте і Ярмуке, а потім продовжилися хрестовими походами. Світогляд Гантінгтона й подібних до нього людей, на жаль, засновані на конфлікті, і відбивають плани продовження домінування через конфлікти.
Із благословення й милості Аллаха, ми збираємося докласти всіх зусиль, щоб допомогти вітерцю толерантності й діалогу продовжувати своє віяння. Цей вітерець почав віяти тільки недавно і зараз показує тенденцію до поширення в усьому світі. З Божою допомогою ми доведемо помилковість пророцтв таких учених, як Гантінгтон. Ми вважаємо, що ці вітерці здатні розтрощити смертельну зброю, механізовані військові частини й багато інших перешкод, які можуть виникнути на їхньому шляху. Факт, що представники всіх верств суспільства відгукуються на цей зовсім новий заклик, який своїм корінням сягає далекого минулого, послань пророків, є божественною милістю, величезним даром Господа захисникам любові до людства. Щодо цього, ми заявляємо, що терпимість і діалог повинні бути представлені нашою країною у найліпший спосіб і повинні стати прикладом для всього світу. Такий приклад спонукає людей до об’єднання, до думки гуртуватися навколо тих самих основних людських цінностей, і з Божою допомогою людство стане свідком ще однієї благодатної весни перш ніж побачить Кінець світу.
[1] Мухіддін ібн аль-Арабі (1165-1240) – видатний суфій, автор Футухат аль-Меккія (Одкровення мекканця), дванадцатитомної енциклопедії суфійських вірувань і доктрин.
- Створено .