Портрет людини душі
За своїм світоглядом, вірою й учинками духовна людина є героєм духовності в повному змісті цього слова. Це пов'язано не із надбаними нею знаннями, а з багатством душі, чистотою серця й близькістю до Аллаха.
На її думку, цінність наук, пропонованих як джерело знань, обумовлена тим, що вони спрямовують людину до істини. Вона також вважає, що знання, які не сприяють розумінню змісту буття, усього сущого й людини, а тим більше теоретичні знання, що не мають практичної користі, не мають абсолютно ніякого значення.
Людина душі запрограмована на духовне життя й рішуче налаштована триматися подалі від усього, що може заплямувати нас як фізично, так і духовно, вона також пильна у тілесних і фізичних бажаннях; вона є істинним втіленням досконалої скромності й сумирності, вона повна рішучості боротися з такими недугами, як злість, ненависть, марнославство, заздрість, егоїзм і хтивість.
Вона завжди виступає за торжество справедливості; вона – альтруїст, який згоряє від полум'яного бажання сповістити людям про свої почуття, пов'язані з пізнанням сущого й таємного; вона максимально терпляча і серйозна; вона не базікає, а просто живе відповідно до своїх переконань; вона – людина віри й дії, яка своїми вчинками подає приклад іншим і, не знаючи перепочинку, постійно перебуває в русі...
Вона вчить людей, які прагнуть до Творця, як іти цим шляхом... Зсередини вона незмінно палає, немов доменна піч, але при цьому ніколи не виявляє своєї печалі і навіть не думає про те, щоб поскаржитися іншим на свої страждання. Вона завжди горить непомітно й вдихає тепло в душі тих, хто шукає в неї притулку.
Людина душі постійно націлена на те, що по ту сторону буття, і воно раз у раз світиться перед нею. Вона усією своєю суттю прагне до благовоління Всевишнього; постійно рухаючись уперед і безупинно долаючи відстані, ця людина настільки присвятила себе справі віри, що ніби породистий арабський скакун, мчить доти, поки не досягне бажаного, і на цьому шляху вона не сподівається отримати щось навзаєм.
Духовна людина настільки щиро віддана істині, що вона постійно думає про утвердження Істини на землі й, коли йдеться про це, вона спокійно готова відмовитися від усіх своїх бажань.
Її серце відкрите для всіх людей, вона усіх оточує своєю ніжністю, а в суспільстві сприймається як ангел-хранитель. Однак, крім Аллаха, вона ні від кого нічого не чекає. Своєю поведінкою й учинками вона виявляє прагнення до того, щоб ладити з усіма; ні з ким не з'ясовує стосунків й ні до кого не відчуває ненависті.
Навіть якщо іноді їй доводиться надавати перевагу своїм переконанням, своїм ідеям і справам, або своїй натурі, вона ні за яких обставин не вступає в суперництво з іншими й не з'ясовує з ними стосунків. Навпаки, вона любить усіх тих, хто служить своїй релігії, своїй країні й ідеалам, аплодує всім, хто робить добрі справи, аплодує й намагається, наскільки це можливо, виявляти повагу до їхніх поглядів і становища.
Поряд із власними зусиллями й учинками для людини душі надзвичайно важливе значення має схвалення й прихильність Аллаха – у будь-якому своєму вчинку вона вишукує шляхи, що ведуть до досягнення Божественної милості. Вона надає винятково важливого значення згуртованості і єднанню, які, згідно з Кораном, є причиною прихильності Аллаха. Вона прагне об'єднати свої зусилля з усіма, хто йде правильним шляхом. І, більше того, в ім'я такого єднання, вона найчастіше чинить всупереч собі. Вона вважає, що об'єднання несе в собі милість, а в розбраті й роз'єднаності не можна досягнути нічого; вона намагається заручатися підтримкою всіх, кого тільки можна, прагне бути відкритою для рясних потоків Божественної милості.
Людина душі – це той, хто любить Всевишнього всією душею й жагуче бажає одержати схвалення Аллаха. Де б вона не була і в які умови не потрапляла, усі свої вчинки вона порівнює з Його схваленням. На шляху до Його схвалення вона виявляє таке жагуче прагнення, що готова за це вмерти. І заради досягнення цієї мети вона готова пожертвувати всім своїм майном, відмовитися від усього мирського й вічного. У думках людини душі в жодному разі немає місця таким неприйнятним судженням, як «я зробив», «я досягнув», «я завершив». Неважливо, хто зробив те, що необхідно було зробити, – вона буде радіти так, немов зробила це сама, чужий успіх вона буде вважати й своїм успіхом, і буде йти позаду, а честь лідерства й почесті залишить іншим. Більше того, вважаючи, що інші можуть досягнути більшого й бути більш гідними в справі служіння вірі й людству, вона підготує для них найбільш сприятливу атмосферу, а потім, відступивши на крок назад, буде продовжувати свій шлях як «звичайна людина».
Оскільки людина душі постійно бореться із самою собою й зайнята власними недоліками, то вона не може перейматися недоліками інших. Її не тільки не турбують недоліки інших, але у кожному зручному випадку вона, показуючи приклад хорошої людини, спрямовує інших до високих цілей і стає зразком для наслідування; вона закриває очі на недоліки й ганебні справи інших, посмішкою відповідає на їхню негативну поведінку, відповідає добром на зло, і жодного разу не подумає про те, щоб скривдити когось, навіть якщо сама вона буде скривджена хоч сто разів.
Людина душі вважає своєю першочерговою метою прожити життя, в основі якого глибока віра й щире поклоніння, а тому в тому, що стосується її почуттів, думок і вчинків, вона настільки віддана Істині, узгодженій з Божественним схваленням, що навіть якщо подарувати їй увесь світ і все суще, ви однак не зможете відвернути її від мети, і навіть обіцянкою райських садів ви не зможете змусити її змінити свій шлях.
Людина душі ніколи не суперничає з людьми, які йдуть із нею одним шляхом, і які поділяють її ідеї, вона у жодному разі не відчуває до них заздрості, а навпаки, усуває їхні недоліки й доповнює те, чого їм не вистачає. А у своїх учинках стосовно таких людей вона діє так, немов усі вони є органами одного тіла, а сама вона – один із таких органів: завдяки щедрості своєї душі, яка в першу чергу думає про інших, а не про себе, вона практично у всіх справах, як матеріальних, так і духовних, таких, як посада, призначення, ранг, слава, авторитет, впливовість… виводить своїх супутників уперед, а сама відступає назад і поводиться як посередник їхнього успіху, аплодує їхнім досягненням і радісно зустрічає їхній успіх.
Незважаючи на те, що людина душі, дотримуючись свого шляху, більшою мірою чинить відповідно до своєї натури й своєї лінії поведінки, вона незмінно намагається виявляти повагу до ідей і вчинків інших, вона відкрита до того, щоб ділитися з іншими й співіснувати з ними. Вона шукає шляхи, якими могла б йти разом з іншими людьми, що поділяють із нею її мету, розробляє спільні проекти, і прагне вживати слово «ми» замість «я». Крім цього, вона може легко пожертвувати своїм благополуччям на шляху до щастя інших, і, зробивши це, не буде очікувати чийогось благовоління. Більше того, подібне сподівання навіть буде для неї розчаруванням; і, дотримуючись такої думки, вона буде, немов від чуми, бігти від слави й популярності й забажає, щоб про неї забули.
Людина душі ніколи не виступає проти інших й не втягується в агресивне протистояння. Навіть у найбільш критичних ситуаціях вона зберігає цілковите самовладання й, що б не трапилося, ніколи не відступає від абсолютного виконання свого обов´язку людини душі. Вона завжди протистоїть злу, використовуючи добро, вона вважає зло вибором злих людей, а сама є монументом добра.
Людина душі живе, керуючись Кораном й сунною, у рамках близькості й відданості Аллаху, побожності, педантичного сприйняття божественних велінь і усвідомлення милості Аллаха. Вона незмінно пильно стежить за такими, вбиваючими душу почуттями, як гординя, зверхність і слава. Говорячи «усе від Нього», вона повертає належні їй блага їхньому дійсному Господареві. У справах, що стосуються волі, вона завжди уникає слова «я», вживаючи слово «ми».
Людина душі нікого не боїться. У будь-якій ситуації, вона не відчуває хвилювання; «вона покладається на Аллаха, виявляє ретельність і підкоряється мудрості», і за жодних умов не відмовляється від відомих їй істин.
Людина душі ні на кого не ображається, і особливо, вона ніколи не гнівається на тих, хто всією душею відданий Аллаху. Побачивши якусь провину своїх супутників-однодумців, вона не віддаляється від них, «не рве завісу», не соромить їх. Вона не тільки не соромить інших, але, побачивши яку-небудь провину, сварить і запитує саму себе так, немов сама вчинила недобре.
Людина душі уникає упередженого негативного ставлення до інших віруючих, які виявляють відверту реакцію стосовно різних думок; вона позитивно трактує все, що бачить і чує, і ніколи не висуває негативних суджень.
Свої вчинки й дії людина душі порівнює з ідеєю про те, що цей світ не є місцем одержання якоїсь винагороди, а є місцем служіння; вона завжди, дотримуючи виняткової дисципліни, виконує покладені на неї обов'язки, а також вважає, що турбуватися про наслідки й результат є актом вияву нешанобливого ставлення до Аллаха. Вона вважає служіння релігії, вірі й людству найважливішою справою на шляху до схвалення Аллаха, і навіть якщо вона досягає успіху у великих справах, вона ні на секунду не задумається про одержання якоїсь моральної або матеріальної винагороди для свого нафса.
Духовна людина не падає у відчай, коли рушаться усі її життєві справи і плани, і не вагається, навіть якщо всі люди виступають проти неї. «Цей світ – не місце для образ, це місце для вияву стійкості», – говорить вона, і, стиснувши зуби, терпить, шукає альтернативні шляхи виходу й свого порятунку з важких ситуацій, у які потрапила, і навіть у найкритичніші моменти вона розробляє різні стратегії й рішуче йде вперед.
На закінчення я хочу ще раз нагадати й підкреслити те, що в наші дні, коли значення людських цінностей применшується, а у релігійному мисленні спостерігається розкол, і усюди можна почути марнослівні розмови людей, ми відчуваємо потребу саме в таких духовних людях, які потрібні нам, як повітря й вода.
- Створено .