Хаос і дивовижний світ віри
Сьогодні всі живуть і дихають невдоволенням, наче запрограмовані на гнів, живляться ненавистю, із заздрісною завзятістю та ентузіазмом проклинають тих, кого вважають ворогом. Чорнила, що стікають на газетні шпальти, зображення, що мерехтять на екранах телевізорів, електромагнітні хвилі, що безкінечно передаються по радіо, доносять до нас саме такий настрій. І в горах і долинах, і в ріках і озерах, їхні голоси ріжуть нам слух, немов крики про нещастя, лізуть у наші очі, немов світлини жахів, і завдають болю нашим серцям. Незважаючи на нудоту від такої великої кількості розповідей про гнів і стількох криків про нещастя, які і вдень, і вночі змушують нас тремтіти, кількість тих, хто шукає вихід із такого стану, неймовірно мала. Їхні думки також блукають і прив’язуються до грошей, матеріального добробуту й задоволення. «Почуття ниці, справи презренні. У поглядах їхніх – зневага до рабів божих» (Акіф). Для тих, хто дивиться на світ із подібним затьмаренням, за винятком маленької групи людей, не існує різниці між національним і інтернаціональним, капіталізмом і комунізмом, комунізмом і лібералізмом. Відстань між людьми, що сприймають життя крізь призму їжі і питва, байдикування, отримання прибутку й витрачання грошей на розваги, й іншими живими творіннями, які приречені на життя в незмінних межах своєї природи, з кожним днем скорочується. Одна за іншою також зникають принципові відмінності між цими двома берегами, і людина, наперекір самій собі, починає шукати нові орієнтири.
Мені важко, і я повинен це визнати, зрозуміти внутрішню драму такого страхітного фанатизму, де віра, релігія, етика, свобода думки й роль мистецтва зневажаються. Де сила й влада переходять межі пристойності і стають некерованими. Де почуття й амбіції сприймаються за думки, і ці фальшиві думки примусово насаджуються іншим. Сьогодні, коли рівень освіченості людей досяг значних висот, а інтелектуальність голосно заявляє про себе, всупереч очікуваному віддаленню між освіченістю й невіглаством, між світлом і темрявою, зближення цих протилежностей вказує нам про утворення якоїсь темної структури й голосно сповіщає про наявність серйозної проблеми. Така розбіжність викликає в нас відчуття, ніби воля, що заснована на почуттях, у деяких людей випереджає волю, що заснована на розумі й логіці. Тому я вважаю, що саме в такий період темряви абсолютні протилежності поєднуються, у суспільстві починає панувати хаос, і безпросвітні замисли й дії різних джерел зла затьмарюють обличчя землі. У цей період темряви підземний світ панує над земним, полеміка й діалектика набувають безкрайнього поширення, і плітки, розповсюджувані особливо через ЗМІ, вітаються як значущість і достоїнства. У цей тяжкий час людина стає людині ворогом, дух єдності слабшає, розподіл на своїх і чужих людей панує у світі немов каракура.[1] У цей період руйнуються сподівання, сила волі паралізується, і пристрасті й амбіції керують нашими серцями. Саме тоді ми відчуємо величезну потребу повернутися обличчям до духовності й прислухатися до свого внутрішнього голосу, позбутися мороку атмосфери матеріальності й простягнути руки назустріч чарівній атмосфері світу сердець і духовності. Перед тими, хто не гаючи часу, отямляться, постануть чари й принади їх внутрішнього світу. А ті нещасні, які не змогли цього зробити й залишилися за дверима цього світу, що називається ними «іншим берегом», продовжать розсіювати ненависть, огиду, обмову, інтриги, приниження, розкол і розбрати, які вони розвіювали до сьогодні. Вони будуть замишляти темні справи навіть у ясну днину у місцевостях з прекрасним сонячним кліматом. Вони будуть бурчати і перешіптувати свої туманні помисли, постійно шукати для себе безлюдні господи й животіти в спохмурнілій темряві.
Якби вони теж мали змогу доторкнутися до блаженства благословенних днів і ночей, коли все навкруги освітлюється безмежно яскравим сяйвом. Якби вони теж змогли очистити свої серця від безбожності, невірства, підбурювання й заколоту і поважати життєву філософію й позицію інших людей, незалежно від того, ким вони є! Можливо, такі очікування стануть реальністю в майбутньому, але вороги Аллаха, Пророка, віри й релігії, що деякий час жили тільки матеріалізмом, загрузлі в болоті анархії й нігілізму, скаженіючи від заперечення праведного, ніколи не зможуть надихатися воскреслим повітрям. О, Всевишній Господе, чого варто було тобі донести Себе до них і розбити кайдани, якими скуті їхні серця!
У кожному народі й суспільстві є люди, які сповідують безбожництво, і часто відзначалося, що вони періодично мають напади лютості й ненависті. Та перед цими слабкостями й спустошенням в інших народів і суспільств не було таких міцних і надійних притулків, які є в нас. Так, вони теж мають думки, що виправдовують їх, переконання для примирення, наповнені радістю й веселощами святкові дні і ночі. Але ці святкові дні і ночі, з точки зору праведного, безпутні, бо така відрада і такі веселощі недовготривалі. Адже вони, подібні до піротехнічних ракет, яскраво займаються і швидко тьмяніють. Духовне задоволення від них настільки швидкоплинне й матеріальне, що вони нічого не обіцяють. Так, у їхніх світах не відчувається ні тремтіння й благоговіння від близькості до Аллаха, ні переваги душі над часом і простором. Усе починається із фальшивої й скороминущої радості, протікає в божевільній злобі й заздрощах, потім щезає, перетворившись у сумні спогади, гіркі сновидіння й нездійсненні мрії.
У нашій духовній атмосфері, що заснована на міцному зв'язку з Аллахом, кожний звук, слово й дія чується як колискова пісня, звучить наче чарівна мелодія і ллється на нас, наче злива. Ці дощі такі рясні й сильні, що ми наскрізь насичуємося Його осяянням. Прийняття півмісяцем різних форм щоночі, немов натяк на певні часи й благословенний годинник, і щоденна зміна місця сходу сонця, навіюють нам спогади, немов райські напої, пристосовуючи наші почуття й думки до нового часового поясу й постійно змушуючи наші мрії йти за ними.
Минуле з'являється перед нами у всіх своїх чарівливих фарбах. Щасливе майбутнє, широко розкривши свої руки, чекає на нас у свої обійми на верхів'ях наших сподівань. Теперішній час пливе, тісно згуртувавши сьогодення й майбутнє в єдине ціле, і ми, наче янголи, відчуваємо блаженство перебування поза часовою вимірністю. Тому, кого не годували тим молоком, що й нас, і хто не поділяє однакових із нами почуттів та ідей, тому неможливо зрозуміти ті божественні глибини, перебування в яких зараз дає нам насолоду й таку радість, немов би ми п'ємо райські напої собі на втіху.
***
У цьому географічному регіоні ми є благополучним, щасливим, але багатостраждальним народом, який переніс чимало лиха. Наша віра, інтелектуальна потужність, національні риси й манери стали неймовірно витонченими й елегантними і в результаті довгого кипіння в казані національного духу прикрасилися найрізноманітнішими універсальними цінностями. Такий ступінь витонченості, елегантності й багатства цінностей неможливо зустріти в жодного іншого народу. Іноземцям вистачає всього декількох зустрічей із нами, щоб відразу зрозуміти це. Адже в цих прикметних рисах завжди відчувається дзюркіт радості й дбайливості наших душ, і безмежна зажура в наших серцях. Ті, хто прислухається до нас, завжди почують у наших словах і манерах мелодії солодкої й романтичної розлуки, проспівані з нев'янучою надією, і мотиви возз'єднання в утішній і вічній ностальгії. Ми молимо, з одного боку: «О, Господи, дай мені води, я палаю і страждаю від любові до Тебе», та, з іншого боку, говоримо: «…вмочуючи свій палець, занурився я в мед любові, дай мені води». Тим самим, перетворюємо свій смуток і занепокоєння в посмішку. Наші язики іноді говорять про кохання, а іноді й про тугу. Хоча інші сприймають кохання і журбу як страждання, ми завжди дослухаємося до них, немов Мевляна, і пристрасно бажаємо злитися зі світом, звідки ми всі прийшли. Для нас любов і туга є молитовною мовою душі, яка бажає зустрічі з потаємною безкінечністю. Ми завжди відчуваємо журбу і радість одночасно, тому що наша віра й почуття завжди водять нас чарівними світами по тій стороні цього скороминущого світу. Ми сприймаємо плач і сміх як різні тони одноголосся. На сум наших душ наші обличчя відповідають посмішками, а коли наші очі наповнюються слізьми, наша совість стелеться червоними трояндами, немов рай земний.
Хоча це не під силу кожному, але підтримування зв'язку з Аллахом є нашою природньою поведінкою. І зв'язок із Ним схожий на чари, що перетворюють усі спогади нашого життя на втіху й радість. Наші серця б'ються з любов'ю до Нього, постійно наповнюються й порожніють картинами споглядання, і ми переживаємо у своїх душах осінню тугу разом із весняною відрадою. Наші душі завжди, як канон зв'язку із Всевишнім, огортаються в найбажаніші манери з інстинктами певного особливого сприйняття і насолод. І навіть у найважчі хвилини горя й суму вони завжди дарують нам особливу радість і задоволення. У радості чи горі, задоволенні чи журбі, вони перетворюються в наших серцях, що б'ються з вірою, і відають нам про найприроднішу з усіх насолод і найреалістичніше з очікувань. Правда, і в нас у цьому тлінному житті, як і в інших, приємні часи чергуються із періодом випробувань. Також і ми маємо радісні тижні нарівні з гіркими днями, де морок змінюється світлом подібно до дня, що приходить на зміну темній ночі. Такі часи бувають і в нас, але завдяки нашій вірі, прихильності до Всевишнього й надії, яких тільки благодіянь і люб'язностей ми не отримуємо з рук смутку, і яких тільки блаженств ми не досягаємо завдяки йому!
Коли ті, хто не може по праву оцінити і прикрість, і милість, відчувають пекельні муки, ми у своїй атмосфері бачимо, як усе це перетворюється в безкрайню божу благодать. Ми п'ємо все це життя з його гіркотинням і радістю, немов райський нектар. У всьому, що ми їмо й п'ємо, і скрізь, де ми ходимо й живемо, осяяні хвилі наших внутрішніх світів допомагають нам відчути, як журба відступає перед відрадою, печаль тане в чудесних смаках задоволення, і наповнене подіями життя тече в таємничі схованки засвітів. Навіть коли ми плачемо, ми обдаровуємо усіх людей, що нас оточують, широкими посмішками від приємного усвідомлення переходу нашої тлінності в бажану вічність.
У нашому світі переконання й сподівання, що постали й розвинулися в цій вірі, настільки близько пов'язані з нашим життям, що кожний його період надихає нас під час молитви, благання й намазу – і доводить до воріт засвіту, де подає нашим душам райське частування. Завдяки цьому ми щодня неодноразово відчуваємо, що вдихаємо райський аромат. Отже, якщо ми навіть і зануримося повністю в ритм повсякденності нашого життя, то заклик до молитви (азан), що доноситься з мінаретів протягом усього дня, мелодія ранкової молитви (тамджід) і звуки ікамета, тесбіха, тахміда й текбіра, що доносяться з вікон мечетей, завжди закликають нас у свій світ. Вони додають свої кольори до палітри наших душ, озвучують їх, немов тамбур, і змушують стогнати, подібно до очеретяної сопілки, а часом приводять у захоплення від веселої музики. Ми маємо захоплення, але одночасно завмираємо від зачарування перед таїною знань про Аллаха, які течуть на наші вуста, немов водоспади натхнення, що розфарбовують наші думки як райські схили, поширюються на всі наші почуття і виходять із глибин нашого внутрішнього світу.
У ці благословенні дні і ночі чарівність і таємничість знань про Аллаха піднімаються ще на один щабель, коли тисячі й тисячі благодіянь, щедрот і милостей ллються рясним дощем. Вони піднімаються на таку висоту, що світ, в якому ми існуємо, наповнюється радістю, все стає ближчим до вічного життя, і хвилювання наших душ, що прагнуть до метафізики, досягає своєї найвищої точки, що за містичною термінологією тлумачиться як досягнення вершини досконалості. Ми радіємо, немов діти, оскільки ми можемо чути й відчувати навколишній світ. А діти почувають себе як на полі чудес, що і є причиною їх святкового настрою.
У такому світі кожний ранок заходить до нашої оселі через двері й вікна, немов давно очікуваний гість, а вечори приходять у наші місця самоти й сідають поруч із нами, немов наші кохані. А ночі наповнюються дзвонами, нагадуючи про возз'єднання із Другом. І в кожній долині руки спрямовуються до Нього й переходять у стан метафізичного напруження за допомогою сили своєї волі й духу, де вони прагнуть єдиної мети: прийняти все те прекрасне, що сходить від Нього. При цьому чутні їхнє благання й стогони: «Тримай мене за руку, Друже, тримай, адже я не можу без тебе».
У такому світі намази й молитви звучать як хорова молитва, яка доноситься до нас, як звуки із глибин вишнього світу. Самотність ночей обволікає наші душі, немов шовк. Биття наших сердець зливаються із хвилюванням людини, що має радісну звістку про зустріч із Всевишнім. І, можливо, дехто з нас, наче солов'ї, що співають до знемоги, намагаючись висловити свої щирі почуття зворушливим голосом, співають повсюдно. Всі наспівують відповідно до своєї безкрайньої туги й радості, незгасимою любов'ю й хвилюванням, чують і дають почути тремтіння своїх душ. Вони стогнуть від любові й журби, змушуючи страждати й інших. Вони, з одного боку, передають хвилювання своєї душі й натхнення своїх сердець навколишнім, віддають себе повністю й виявляють себе, немов востаннє. Але, з іншого боку, вони виражають ті приховані смисли, які ми прагнули висловити, як представники спільних почуттів, але так і не змогли це зробити.
Саме така спроможність жити одночасно із сьогоднішнім, учорашнім і завтрашнім днем у вірі й надії, любові й божественності надає життю такої глибини, що кожна душа, яка прагне до вишнього світу, знаходить себе в оазі мелодій почуттів і думок. І тим самим рятується від задушливого впливу подій і всього марудного. На мою думку, найміцнішою основою всіх людських стосунків, найчистішим джерелом усіх цих випробовуваних насолод і ключем до любові, туги за Всевишнім, потягу й симпатії до Нього, є саме ця віра й ця надія. Кожна людина серця й душі, яка має цю віру й цю надію, може відчути всю глибину життя, яке непідвладне часу.
Так, коли людина починає сприймати буття так, як вона змогла пізнати вимірність цього буття, вона починає оцінювати речі по-іншому, і її внутрішній світ починає буквально танути у квітах, смаках, ароматах і добірності тих проявів, які сходять від Всевишнього, які присутні скрізь, і вона з новим «ба'су ба'дал мавт» знаходить друге буття. У таку благословенну пору, коли лаштунки буття відкриті для споглядань внутрішнього світу, людина відчуває всі втіхи буття й, немов омита чарівним дощем, повністю позбувається від усіх тягарів. До того ж, іноді серцям, які доволі знудьгувалися за любов'ю й наповнені тугою, небеса посилають рясні дощі милосердя, що зрошують душі, які тремтять від страху просохнути, і прикрашають квітами небаченої краси наші мрії!
Дехто з нас може і не зрозуміти такий стан цих людей віри й духовного виміру, який спостерігається під час періоду довгих зусиль і старання. Але стани цих людей, кожен окремо, є фактом: стан серця, душі й почуттів. У різних проявах життя ніхто, крім самих героїв цієї активної помірності й величезних зусиль, не може збагнути цю любов, бажання, вірші й музику, якими надихає наші душі Всевишній. Хто не розуміє цього, не в змозі зрозуміти й нас. У той час, коли люди, що залишилися далеко від цієї тонкої й ніжної грані буття, продовжують спалювати свої життя в темряві цієї віддаленості, далекоглядні люди, що зуміли знайти потрібний ракурс для споглядання істини, завжди відчувають ці послання у всіх можливих видах. Вони насолоджуються ними, немов п'ють райські напої, і живуть земним життям, немов у раю.
Не знаю, скільки ще нам доведеться розповідати у святковому й радісному настрої про насолоди й прекрасні смаки, які ми отримуємо за цього життя. Неважливо, скільки ще ми будемо говорити про це, залишаючи незмінною оригінальність виразів оповідача, завжди будемо із задоволенням слухати їх і ділитися ними з іншими людьми.
[1] У турецькому фольклорі, особливо у східно-анатолійському регіоні, нічний демон або жахливе сновидіння.
- Створено .