Душі, вірні у служінні Господу
Найважливішою цінністю і найглибшим джерелом сили для тих, хто присвятив своє життя тому, щоб заслужити визнання Аллаха й досягнути ідеалу, суть якого в любові до Нього й відчутті любові Його, є безкорисність, відсутність найменшої духовної або матеріальної вигоди.
Такі поняття як собівартість – прибуток – працезатрати – заробіток – багатство – достаток, яким надається таке велике значення серед людей, яких поглинула мирська суєта, для них не мають абсолютно ніякої цінності, і тому в їхніх планах і розрахунках вони не визначаються як одиниці виміру.
Значення, що надається відданими Аллахові людьми своєму високому Ідеалу, настільки перевищує значення мирських цінностей, що змінити шлях такої людини, єдино спрямованої на визнання Аллахом, дуже складно, а переорієнтувати її увагу на інші цінності практично неможливо.
Для такої людини, що усією своєю суттю прагне до вічного й вільного від усього суєтного й минущого, визнання чогось вищим за її Ідеал стає неможливим. Здійснені метаморфози показали, що зміна для неї стає просто неможливою.
Унаслідок того, що така людина повністю присвятила себе тому, щоб нести людям любов до Бога й бути визнаною Богом, і живе в ім'я інших людей, а також у зв'язку з тим, що вона, позбувшись минущих сподівань, у деякому розумінні звузила межі своєї мети, чим підняла її на ще вищий щабель, і, позбувшись розгубленості, змогла досягнути успіху на шляху до цієї своєї єдиної мети, для неї абсолютно нехарактерні такі роздільні, роз’єднувальні і провокаційні у спілкуванні поняття, як «вони» і «ми», «наші» й «не наші», і в цих людей немає прихованих або відкритих проблем (конфліктів) ні з ким.
У неї не просто немає проблем, вона живе лише думкою про те, як можна бути корисною ближнім, усіляко прагне ладити із суспільством, у якому вона існує, у проблемних ситуаціях поводиться не як воїн, а як мюршід (духовний лідер / наставник), веде діяльність, націлену на те, щоб спрямовувати людей до чесності й високої моралі, і наскільки тільки можливо, залишатися якнайдалі від будь-яких форм вираження політичного впливу й панування, а також від думок про керування іншими.
Найважливішими глибинними якостями цих душ, що присвятили себе Богу, є знання, використання цих знань, усвідомлення високої моральності та її панування у всіх сферах життя, гідність у комбінації з вірою й неможливість нехтування ними. Вони постійно тримаються якнайдалі від показної поведінки й стосунків, від холодної пропаганди, сконцентрованої на вигоді, а також від слави й нагород, які нічого не обіцяють для майбутнього життя й, особливо, для життя після смерті; вимірюючи широту обріїв, вони, завжди керуючись своїми знаннями, ставлять за мету спрямовувати до високих людських цінностей тих, хто з цікавістю стежить і наслідує їх. Здійснюючи це, вони ні секунди не думають про якусь вигоду для себе, а прагнуть залишатися якнайдалі від особистих інтересів. Їхнє внутрішнє багатство, по суті, має доцентрову силу, яка не потребує будь-якої реклами, пустих розмов і бажання виставити себе напоказ.
Із цієї причини вони ніколи не думають про те, щоб розповісти про себе; вони не вдаються до реклами або пропаганди, щоб підвищити довіру до себе, і вони не мають честолюбства, щоб стати відомими. Замість цього всю свою силу й енергію вони скеровують на досягнення рівня духовного життя й утверджують свої вчинки в цьому напрямку на щирій любові, думаючи тільки про те, як досягти визнання Аллаха. Інакше кажучи, метою всіх їхніх учинків є визнання Аллаха, і вони незмінно докладають зусиль, жагуче прагнучи до того, щоб досягти цієї великої мети, і нізащо не заплямують цю воістину пророчу рішучість мирськими сподіваннями, амбіціями або прагненням отримати визнання інших.
У наші дні, коли віра, іслам і Коран відкрито зазнають критики, необхідно сконцентрувати всі зусилля для того, щоб зміцнити у свідомості й почуттях людей їхнє ставлення до життя у світлі ісламу, яке допоможе людям позбутися безцільного існування й зв'язати свої надії із високими ідеалами. А можливість того, щоб люди могли пережити на досвіді цю потребу, яка звільняє їх від будь-якого пошуку, залежить лише від відродження в їхніх серцях віри з її власними фарбами, візерунками й суттю. Це, якщо хочете, можна назвати поверненням людей до духовного життя. Такий підхід надзвичайно важливий у період, коли деякі люди пов'язують вирішення всіх проблем із необхідністю лише соціальних змін у суспільстві й наповнення його новими формами. Якщо в інших випадках можливе виникнення протистояння, розходжень, то у такому прагненні завжди можна говорити про взаєморозуміння, компроміс і солідарність.
Душі, віддані Аллаху, завдяки вірності служіння своїй меті не відчувають ніякої порожнечі розуму й прогалин у логіці. Навпаки, вони завжди відкриті логіці, міркуванням і науці, а також знають про те, що це необхідна складова істинної віри. Але тому, що їхні мирські пристрасті й тілесні бажання – залежно від можливостей кожного – повністю зникли в безкрайньому просторі їхньої близькості до Істини й у глибині віри в Єдиного Бога, яка подібна океану, місце цих бажань зайняло духовне блаженство, яке має інші прояви й сутність, і походить із Божественного схвалення. Із цієї причини душі, віддані Аллаху, перебувають на вершині духовного життя і можуть одночасно дихати тим метафізичним повітрям, що й ангели, і вести звичайну бесіду з мирянами, а також здійснювати все те, що необхідно й припустимо для мирського життя. Із цього погляду вони належать як до мирського, так і до божественного. У першому випадку їх поєднує коло причинно-наслідкових відносин із спричиненими цими відносинами обов'язками. Зв'язок із божественним виявляється в тому, що вони оцінюють кожну подію за законами свого духовного життя. Те, що їхнє духовне життя деякою мірою обмежує їхнє мирське життя, не означає повної відмови від останнього, а тому не можна говорити й про повне відчуження від світу. Вони не тільки не відриваються від світу, але й постійно перебувають у самому його центрі й керують ним, і виконують вони цю керівну функцію в жодному разі не заради мирського й не в ім'я мирського. Навпаки, така позиція є виявом наслідку причин в ім'я Аллаха й співвідношення всього з вічним.
За своєю суттю, це шлях, що дозволяє тримати тіло й дух під контролем, а також контролювати своє життя, серце й душу. Обмеженість фізичного життя визначається обмеженістю матерії, а обрії духовного життя, яке завжди відкрите вічності, повинні бути спрямовані до нескінченного. Таким чином, якщо людина із життєвими обріями такого масштабу буде жити відповідно до цих великих ідей, якщо безкорисливість стане для неї щонайважливішою внутрішньою якістю, то волею-неволею вона стане виконавцем найбільшого задуму, і в результаті цього її особисті пристрасті й задоволення будуть деякою мірою обмежені.
Безсумнівно, дуже складно жити за такими глибоко духовними правилами, але ця складна справа виявляється цілком доступною для тих, хто присвятив себе Аллахові й поставив за мету свого життя донести до інших знання про Нього й любов до Нього, для тих, хто, немов човник, поступальний рух якого ніколи не припиняється, з ранку до ночі однією рукою стукає у двері людських сердець, а іншою – у двері, що ведуть до Бога, і намагається допомогти всім людям знайти Його.
Власне кажучи, для того, хто завжди відчуває у своєму серці тепло віри у Творця, і хто із трепетним страхом або, навпаки, з любов'ю, мовою свого серця намагається донести щось до ближніх, не може бути труднощів ні в якій справі. У відповідь на те, що такий духовний боєць із самого початку, спрямувавши свій погляд до Нього, думає тільки про Нього, шукає шляху встановлення зв'язку із Ним і використовує будь-яку можливість, щоб наблизитися до Нього, Аллах особливо благоволить йому, і, беручи до уваги його становище у світобудові, нагадує всім про те, що повинні виявляти повагу до нього, і малу земну плату з лишком винагороджує платою небесною. Ось безкрайнє море божественної прихильності, уміщене в одній краплі: «Не проганяй тих, хто благає до Господа свого й ранком, і ввечері, прагнучи до Його благовоління. Ти не відповідаєш за них анітрошки, і вони не відповідають за тебе анітрошки, і не варто тобі проганяти їх, щоб не опинитися [у числі] кривдників» (Св. Коран, 6:52). Ті у цьому тексті, про кого Аллах попереджає пророка словами «не проганяй!», це не хто інші як ті, хто є частими відвідувачами пророчої ради, і ті, хто повністю присвятили себе пошукам божественного визнання.
Благовоління Всевишнього до таких людей завжди прямо відповідає щирості й щиросердості, з якої вони присвячують себе Йому. Дійсно, чи отримає людина прихильність Аллаха і Його визнання, і чи стане вона героєм, про якого говорять небожителі, залежить від того, наскільки вона прив'язана серцем до Бога й наскільки вона зробила отримання визнання Аллахом метою свого життя. Кожна щира думка, слово й учинок такої людини, зроблений у цьому світі, перетворяться по той бік буття в атмосферу, виткану із сяйва, яке можна назвати «посмішкою долі», і сторінки цієї долі будуть обсипані посмішками. Наповнивши свої вітрила вітрами успіху, такий щасливчик на шляху своєї спрямованості до Всевишнього й разом із сотнями подувів Його особливого благовоління прагне тільки до Нього, і ніщо йому не перешкодить. Те, як описує Коран таких людей, заслуговує на те, щоб задуматися над цим: «Ті, кому ні торгівля, ні купівля не є перешкодою, тому, щоб не забувати Аллаха, здійснювати обрядову молитву й вносити закят, і які бояться Дня, коли здригнуться серця й закотяться очі, щоб Аллах воздав за краще, що вони вершили, і щоб Він примножив їм від Своїх щедрот. Адже Аллах воздає необхідне тому, кому вважатиме за потрібне» (Св. Коран, 24:37-38).
Цим душам, що скинули зі своїх плечей усю вагу прикростей і лих, що звільнилися від усіх труднощів завдяки повній покорі волі Аллаха, по суті, уже нема чого шукати порівняно з тим, чого вони досягли в духовному житті, а всі минущі блага, насолоди й задоволення нічим не відрізняються від порожнього посуду, що нагромаджується на кухонному столі. Поруч із красою їх душі, усе мирське разом із його вмістом – це не що інше, як оманна казка. По суті, усе те, що зеленіє навесні, а влітку вигорає, не може бути чимось іншим. Таким чином, завжди спрямовані до вічності душі, які живуть із усвідомленням цієї істини, відмовляються від усього, що не обіцяє вічності, і, не оглядаючись назад, йдуть за покликом свого серця до виноградників і садів Вічного, не прив'язуючись до світу й усього мирського…
- Створено .