Людина
Людина
Людина – це творіння, сповнене високих почуттів, здатне до набуття благородних достоїнств і безкінечно залюблене у вічність. Навіть в душі людини, яка здається найнижчою і грішною з усіх людей, можна знайти цілу райдугу почуттів, в якій сплелися воєдино думка про вічність, любов до красоти й благородство. Й піднесення цієї людини як особистості, й осягнення вічності залежить від того, наскільки важливе значення матимуть у неї ці почуття й наскільки вони будуть розвинуті.
**
Людяність необхідно шукати не в тілесності, яка не мине смерті, а в душі людини, нескінченно закоханої у вічність. Саме тому всякий раз, коли її духовне начало підпадало під зневагу, а в центрі уваги опинявся лише фізичний аспект, людина перетворювалася на незадоволену й нічим не удоволену істоту.
**
Найбільш щаслива людина – та, чия душа сповнена постійним стремлінням і любов’ю до вищих світів. А ті, хто проводить життя в маленькій і задушливій камері своєї плоті, незмінно залишаються її ув’язненими, навіть якщо вони мешкають в палацах.
**
Найпершим і найважливішим обов’язком кожної людини є пізнання самої себе, а далі – пізнання Господа й Володаря свого крізь призму своєї просвіченої сутності. Ті нещасні, які не пізнали самих себе й не змогли встановити зв’язок із своїм Творцем, усе своє життя проживають подібно до вантажників, які не відають про те, наскільки цінний той вантаж, який вони несуть на своїй спині, й помирають, так і не дізнавшись про це.
**
Людина, за суттю своєю, немічна й безсильна, але вірним є й те, що, спершися на Господа, чия міць не відає меж, вона отримує велику силу. Саме завдяки цьому, варто їй спертися на Всемогутнього Володаря, як, залишаючись краплею, вона може обернутися на океан, залишаючись часткою – стати сонцем й обернутися на царя, залишаючись при цьому абсолютно незаможною.
**
Серце людини осявають блискавки мудрості в міру того, як вона набуває знань буття й тих явищ і подій, які навколо неї відбуваються. Так вона осягає саму себе й набирає знанння про Всевишнього, а за цим набуває й самого Всевишнього. Головне – щоб на цьому шляху пізнання вона не потрапила на темну стежку заперечення й єресі.
**
Свої обов’язки з продовження роду, спільні з іншими творіннями, справжні люди виконують з почуттям відповідальності й у межах необхідності. А ті, хто, відкинувши всі критерії, сторч головою кидаються в сліпе задоволення своєї жаги, лише зменшують відстань, яка відрізняє їх від тварин і в будь-який момент можуть перейти ту межу, за якою людяності вже немає.
- Створено .