Діалог із «людьми Писання»

Діалог із «людьми Писання»

Я вірю, що якщо віруючі узгодять свої дії, виходячи з вимог і настанов віри, яку вони будуть підносити якнайкраще, то у нашій країні, та й в усьому світі запанують вельми сприятливі умови для здійснення міжконфесійного й міжкультурного діалогу. Тому в цій темі, як і в усіх інших, все має реалізуватися, втілюватися у життя відповідно до методу, що передбачений Кораном і Посланцем Аллаха.

У другому аяті сури Бакара сказано: «Коран – керівництво для богобоязливих». Далі в наступних аятах пояснюється, хто є «богобоязливим». Це ті, хто «вірують у сокровенне, завжди вершать молитовний обряд намаз (салят), роздають милостиню з того, що ми визначили їм на долю; тих, які вірують у подароване Богом тобі й подароване Богом до тебе й переконані, що [існує] майбутнє життя» (Св. Коран, 2:3-4). Священний Коран цими аятами у дуже м'якій і дещо у завуальованій формі закликає нас до визнання попередніх пророків і прийняття того, що дарував Він. Те, що така умова передбачається вже на початку Корану, розуміється мною дуже важливим в ім'я діалогу з «людьми Писання».

Всевишній в іншому аяті говорить: «Якщо починаєте суперечку з людьми Писання, то [надайте їм] найкращих [аргументів]» (Св. Коран, 29:46). Священний Коран цим аятом показує нам образ і форму нашої поведінки, робить установку на вихованість. Дуже цікаво висловився щодо форми суперечки й диспуту згідно з ісламським світоглядом один із видатних турецьких улемів: «Хто радіє з того, що переміг свого суперника під час суперечки, безсоромний і бездушний», тому що «коли ви перемогли в суперечці, то ви нічого не здобуваєте, але якби ви програли, то виправили б свою помилку». Саме такою має бути поведінка людини, яка вступає в полеміку не заради примхи свого нафса, але в ім'я з'ясування істини. Тому суперечки й диспути, які здійснюються на політичній арені і мають на меті лише «розбити» конкурента, не мають ніякого позитивного результату. Таким чином, для того, щоб у результаті зіткнення різних поглядів проявилася істина, необхідно утвердити взаєморозуміння, взаємоповагу й справедливість. Усе це, як коранічний принцип, може бути втілене в життя тільки за умови хорошого діалогу.

У наведеному вище аяті, що наказує полемізувати з людьми Писання тільки «найкращим, найкрасивішим чином», подається виняток: «… але крім тих, хто вершить «зульм», тобто безчинство, несправедливість, насильство, беззаконня, тиранію. Згідно із тлумаченням Пророком 82-ого аяту сури Аль-Анам, де сказано: «Ті, які ввірували в Аллаха, не ганьбили й не поєднували свою віру із «зульмом», тільки вони заслуговують на спокій й безпеку. І лише вони – на праведному шляху істини й блага!» – термін «зульм» прирівнюється до політеїзму, поклоніння чому-небудь або кому-небудь поряд з Аллахом, що у свою чергу є поваленням усього сущого в темряву безглуздості. Воістину, неприйняття й заперечення існування Творця, заперечення всіх свідчень і незліченних «мов», що звучать у совісті людини і проголошують Його існування, і є найстрашніший «зульм». Поняття «зульм» також означає несправедливість, беззаконня й сваволю щодо інших людей. У цьому плані «зульм» є гріх, що охоплює і безбожність, і багатобожжя, отже, «зульм» є гріхом важчим за безбожництво й багатобожжя. Бо не кожен безвірник і язичник вершить «безчестя, насильство, сваволю» над іншими. Є нормою протидіяти, чинити опір згідно із законом, тим людям, що вершать «зульм» у загальноприйнятому значенні, а також беруть у руки зброю заради зла, а ще й зневажають права не тільки інших людей, але й права Аллаха.

Жорстоке ставлення до «людей Писання», що не вершать «зульм», і бажання повергнути їх не можна охарактеризувати як рису ісламського світогляду. Такий спосіб думок і форма стосунків ідуть врозріз із постулатами й принципами ісламу.

У 8-му аяті сури аль-мумтахіна говориться: «Аллах не забороняє вам чинити благо, проявляти люб’язніть і підтримувати зв'язки з тими невіруючими, які не боролися з вами й не виганяли вас із рідної домівки. Воістину, Аллах любить благодійників і тих, хто підтримує взаємний зв’язок». Причиною дарування Богом цього аяту Пророкові було бажання мачухи однієї із дружин Пророка (с.а.с.), яка прибула з Мекки в Медину і була у ті часи язичницею, зустрітися з матір'ю мусульман (усіх дружин Пророка прийнято вважати матерями мусульман – прим. перекл.) Асмою. Асма прийшла до Пророка й запитала, чи може вона зустрітися зі своєю мачухою. Після чого Пророкові був дарований Богом наведений вище аят, що дозволяв не тільки зустріч, але й закликав безкорисливо допомагати мачусі-язичниці. Тож подумайте, яку форму і спосіб поведінки для себе повинні визначити люди, що ввірували в Аллаха, у Судний День, у місію пророків.

Можна навести сотні аятів Священного Корану, що мають важливе значення для створення умов для суспільного діалогу й толерантності. Але варто зосередити увагу на такому: у питанні толерантності й благотерпимості надзвичайно важливо знайти «золоту середину». Бо надання милості кобрам означає нехтування правами людей, яких вони покусали. Такий гуманізм є не більше ніж спробою прояву милості, що є вищою за милість Самого Всевишнього, оскверненням поняття милосердя й нехтуванням правами інших людей. Отже, пошук шляхів встановлення толерантності й діалогу жодним чином не означає віддалення, відмови від місії роз'яснення існування Творця.

Якщо брати за основу сутність Священного Корану й сунну Пророка Мухаммеда (мир йому), то можна побачити (за винятком окремих особливих випадків), що постійно робиться настанова на толерантність і благотерпимість. Толерантність і благотерпимість охоплюють не тільки «людей Писання», але (у певному сенсі) і все людство, усіх людей, незалежно від їхньої приналежності до тієї чи іншої віри.